„Сьогодні тільки казка здатна
 врятувати світ...”
Емір Куштуріца

Казки, знайомі нам із дитинства...

Нам розповідала їх мати, потім ми читали самі, зараз ми читаємо та розповідаємо ці казки дітям та онукам...

Казки потрібні усім дітям в усі часи... Чому?

Може, хтось ніколи й не замислювався щодо відповіді на це нескладне запитання, але все ж у нього в пам’яті є кілька казок, які він може презентувати своїй дитині у різних випадках: щоб зацікавити дитину, ми розповідаємо одну казку, щоб заколихати − іншу...

Чому казки такі важливі для дитини?

Дитяча книга і промоція читання в Східній Європі : зб. наук.-практ. ст. / упоряд. Е. Огар. - К. : Грані-Т, 2012. - 192 с. : іл.

Найчастіше матеріали конференції не виходять за межі наукового заходу, за межі вузького кола зацікавлених науковців. Втім, збірник науково-практичних статей «Дитяча книга і промоція читання у Східній Європі» робить крок назустріч громадськості та насамперед українським видавцям і бібліотекарям, для яких неоціненним може бути досвід пострадянських і постсоціалістичних країн.
Насправді цих «кроків назустріч» зроблено декілька. Перший крок — тема, адже дитяча література традиційно цікавить дуже багатьох людей, а питання промоції читання в Україні назріває вже не один рік і стосується видавців, письменників, освітян, перекладачів, бібліотекарів, а якщо глобально — стосується усіх! Другий — видавниче втілення, збірник видано під егідою громадської організації «Форум видавців» та Української академії друкарства авторитетним і відомим видавництвом «Грані-Т», що, випустивши у світ за шість років понад триста назв, заробило репутацію сучасного видавництва, яке не просто дбає про якість книги, а й багато в чому випереджує час.
 

Література для дітей та юнацтва – завжди актуальна література, що пояснюється як її функціональними рисами, так і поетичною специфікою, спрямованістю на певне коло реципієнтів. До цієї галузі мистецтва слова традиційно спостерігалося неоднозначне ставлення. З одного боку таку літературу розглядали через призму виховної функції, покладеної на неї, а з іншого – вважали недостойним об’єктом для наукової інтерпретації та осмислення, критичної рецепції. Однак, аналіз історії української та світової літератур, літературних процесів різних епох, дає можливість стверджувати, що увага до проблем дитячої книжки та дитячого читання то посилювалася, то згасала. Подібні тенденції зумовлені багатьма факторами: соціально-культурним середовищем, станом книговидання, аксіологічними домінантами, превалюванням певного функціонального аспекту книги для дітей, специфікою ролі, покладеної на дитяче читання в ту чи іншу епоху.
Сьогодні спостерігається чергова хвиля так званої «моди на дитячу літературу», зацікавлення нею як об’єктом наукових студій, зокрема літературознавчого осмислення, критичної рецепції, психолого-педагогічних розвідок.

Сучасний вчитель-філолог повинен бути добре обізнаний з художньо-літературними скарбами рідного краю, щоб вміло донести їх красу і неповторність своїм учням. Твори письменників-земляків відновлюють у читача історичну пам’ять, розкривають культурні цінності свого народу, залишають у серці глибокий слід, повертають до стежини дитинства, протоптаної у тому рідному куточку на великій планеті, де людина вперше спинається на ноги і починає усвідомлювати найважливіші істини Буття.
У час повернення до своїх витоків з особливим інтересом гортаємо сторінки історії Північного Приазов’я. Ця щедра земля не лише розкинула перед світом на всю широчінь свої безкраї степи і величне Азовське море, а й подарувала історії цілу плеяду цікавих особистостей, митців слова і пензля, невтомних трудівників на ниві культури. На сьогодні творчий доробок поетів і прозаїків, уродженців Приазов’я, досліджений мало. Це спричиняє певні труднощі для вчителів-філологів при ознайомленні школярів із літературою рідного краю. Цінні знання фактичного матеріалу можна здобути шляхом літературно-краєзнавчого пошуку, а саме: вирішення конкретних питань про життя і творчість письменників-земляків через співпрацю із науковими співробітниками музеїв, архівів, бібліотек, а також родичами і близькими митців слова. Отож, звернення до творчого доробку письменників Бердянщини не випадкове і є вимогою сьогодення.

У вік суцільної комп’ютеризації, у час, коли перевага в школі надається науковому дослідові та практичним знанням, казку з її природними почуттями нерідко витіснено аж на задвірки навчального процесу. Тим часом дитяча психіка гостро потребує саме цього, віками перевіреного духовного харчу. Казка, стверджує своєю статтею “В оборону казки” Софія Русова, “безкраю більше має доброго впливу на дитину, аніж цілі купи книжок, що дають багато розумові, та мало серцю” [6, 8]. На думку авторки статті, особливої ваги набуває казка народна, що “зародилася ще на зорі свідомого життя в простій хаті, серед пантеїстично зачарованого світогляду” [6, 5]. Але не обминає С. Русова й казки літературної, наголошуючи, що з казок цього ґатунку “треба давати найкращі з боку художньої краси й найближчі до народньої творчості своєю глибокою правдою” [6, 6].