Мене попросили порадити читачам свої улюблені книжки для читання. Певна річ, що таке прохання штовхає письменника у нелегкі роздуми, бо гарних і розумних книжок сотні і тисячі. І кожна з них по-своєму неповторна і цікава. Щоразу беручи до рук вартісний літературний твір, дивуєшся авторській фантазії та майстерності.

Тому, аби не писати довжелезний список таких книжок-відкриттів, які трапляються у мене чи не щотижня,  розкажу про ті, які саме зараз стали важливими для мене, надихають власним прикладом у письменницькій повсякденній роботі.

Останні кілька років я працюю над циклом фантастично-історичних повістей під умовною назвою «Музей пригод», що розповідає як про відомі українські музеї, так і про нашу славну минувшину.

Головним художнім прийомом у цьому книжковому серіалі харківського видавництва «Фоліо» є «машина часу». Термін належить відомому англійському фантасту Герберту Уелсу, який вперше описав такі мандрівки у часі в своєму однойменному романі, що побачив світ у далекому 1895 році.

Наразі мої герої мандрують у Київ до українських першодрукарів у 1624 рік («Музей пригод»), у Київ 1847 року («Врятувати Тараса Шевченка), в Карпатську Україну 1939 року («Героїчні канікули») та в Київ 1886 року, де саме одружується Іван Франко («Геніальне кохання»).

Ірина Мацко – відома письменниця, казкарка та казкознавиця. Її повість «Перехідний вік моєї мами» із захопленням читають підлітки в усіх куточках нашої країни, а створена нею книжка-альбом «Книга мого роду» спонукала сотні родин свідомо поставитися до власного родоводу.

А ще пані Ірина – успішна громадська діячка, керівник креат-студії «ІРИска» та голова громадської організації «Творчий простір ОРЕЛІ». Також Ірина Мацко має чималий досвід видавця та редактора, який нині реалізує як заступник головного редактора видавництва «Мандрівець».

«Казка лікує душу дитини. Через неї наші пращури намагалися передати їй свій досвід, навчити уникати складних життєвих ситуацій, прищепити прагнення бути гідною своїх предків. У наш час психологи радять коригувати поведінку дитини з їхньою допомогою. Звісно, можна звернутися до спеціаліста, який лікуватиме казкою страхи й недоліки у поведінці дитини, знайти казку за потрібною тематикою в інтернеті. А ще можна спробувати прочитати казки, створені у видавництві "Мандрівець" спеціально для дітей у серії "Долаємо ЦЕ разом!".

Олександр Гаврош — один із найбільше знаних і улюблених читачами українських дитячих письменників. Його повість про неймовірне життя силача Івана Сили екранізована, а захоплюючі оповіді про пригоди славного розбійника Пинті запам’яталися усім читачам, як і «жахні» казки збірки «Дідо-Всевідо» чи таємничі «Легенди Срібної Русі».

А ще письменник – відомий журналіст і драматург, автор поетичних збірок і біографічних розвідок.

«Коли мене попросили назвати десятку кращих дитячих творів, прочитаних за останнє десятиліття, мусів добряче подумати.

На жаль, читати доводиться різну літературу, і на дитячу не вистачає повної зосередженості. А тому можу говорити лише про те, що особисто прочитав, усвідомлюючи, що це – абсолютна меншість із того, що є на українському ринку. (Про дитячі книжки прочитані до своїх сорока років тут промовчу).

Наталія Дев'ятко – авторка улюблених багатьма читачами книг фентезі та пригодницьких казок, як то: «Казки Країни Сновидінь», пригодницько-фентезійної трилогії «Скарби Примарних островів», повістей «Злато Сонця, синь Води» та Легенда про юну Весну». 

А ще вона кандидат філософських наук, журналістка та громадська діячка.

"Нині дуже популярним є рух, який можна назвати "Порадь друзям книжку!". Хочу і я поділитися тими книжками, які люблю, перечитую і маю у своїй особистій бібліотеці.

Письменниця із Дніпра Еліна ЗАРЖИЦЬКА — авторка улюблених багатьма історій про Китеня Тимка, щиросердних казок і оповідок для малечі та молодших школяриків. А ще вона — знана журналістка та невтомна громадська діячка.

"Що я читаю? Треба дивитися у мої бібліотечні формуляри! 

Буває, що підчас зустрічей діти (або й бібліотекарі) запитують: «А що Ви читали у дитинстві?» або таке: «А що Ви зараз читаєте?». Є ще третє сакраментальне питання: «Яка Ваша улюблена книга». Отже, вирішила, що краще один раз написати, ніж постійно говорити.

Тільки відповідь почнеться з останнього питання, бо воно, мабуть, найголовніше і в цьому я досить категорична.

У мене немає улюбленої казки, як немає і улюбленої книги. Все вирішує настрій. Саме він диктує, яку книгу перечитати або прочитати. Бо, насправді, я люблю перечитувати книги. Ніби забринить щось у душі, і готово: я хапаю книгу про яку чомусь згадалося.

Пояснення, чому перечитую книгу може бути тільки у тому випадку, коли пишу щось сама. Тоді — беру щось нейтральне, читане-перечитане, з позитивним змістом або таке, де для героїв все закінчується благополучно. А ще — обираю авторів, стиль письма яких рівний, не надто «яскравий». Інакше ризикуєш підсвідомо «підлаштуватися» під чужий стиль. До речі, про це мені колеги часто говорять. Мовляв, коли пишу — нічого взагалі не читаю... А я без того не можу, тому й повертаюсь до неодноразово прочитаного.