Письменниця Олена РИЖКО — авторка широко знаних підліткових повістей «Дівчина з міста», «Знає тільки Мару» та «Король Даркнету» (Київ: ВЦ «Академія»). А ще вона фахова літературознавиця, кандидатка філологічних (2006) та доктор наук із соціальних комунікацій (2018).

"Прописна істина: для того, щоб добре писати, треба багато читати. І стовідсотково слід читати найкраще із сегменту, в якому працюєш. Враження ж від прочитаного я викладаю на своїй сторінці у Facebook за тегом #підлітковечтиво. Йдеться і про українські книжки, і про перекладні. Зазвичай, виділяю кілька аспектів, чому книжку варто прочитати, а також збираю ремарки для письменників, які пишуть для підлітків. Адже всі ми вчимося одне в одного.

В цьому огляді — нашуміла «Зграя» Анастасії Нікуліною, новинка від Сергія Гридіна «Дорослі зненацька», а також «Нерв» Джинні Раян та «Опівнічне сонце» Тріш Кук.

Анастасія Нікуліна «Зграя» (Харків, Віват, 2018, 320 с.)

Роман однозначно потрібно прочитати. Все в ньому чудове, крім початку.

Кілька причин "за" книжку:

1. Нова тема — ніхто в українській підлітковій літературі не писав про паркур до Анастасії Нікуліної. І, як трейсерка в минулому, вона стовідсотково в темі й у філософії. Тож історія — правдоподібна, ситуації насичені, а характери й відчуття персонажів прописані точно.

2. Нетиповий, але від цього не менш справжній, Львів.

3. Сучасні, "живі" персонажі з нерафінованим мовленням, типовими (і не дуже) проблемами й традиційним невмінням про них говорити. Герої розвиваються, змінюються під впливом прийнятих рішень, тож за їхнім досвідом і спостерігати цікаво, й у нагоді він може стати.

4. Правильні й суперважливі акценти. Приміром, що в реальному житті існує яскрава альтернатива життю віртуальному (іграм, соцмережам тощо). А ще — важливість саморозвитку й вміння бачити істинну сутність людини (хто ти є, а не як ти вбраний чи скільки в тебе батьківських грошей); мотив долання обмежень і страхів; мікротема сміття (!), яка так само дуже важлива й ненав’язливо висвітлена в тексті (через поведінку героїв).

5. "Гачки", що спонукають читати далі — натяки на таємниці кожного з героїв.

6. Подвійна адресність. Тобто варто прочитати і дітям, і батькам, які ніяк не можуть порозумітися. Бо в тексті — чимало підказок, яким же способом дорослому поставити себе на місце підлітка і таки побачити його і почути, а значить — знайти шлях до порозуміння.

А що ж там із початком?