Ім’я Любові Забашти зазвичай спливає в пам’яті поряд із ім’ям Андрія Малишка. Ці двоє, зустрівшись серед бурхливих життєвих перегонів цілком сформованими особистостями і митцями, знайшли одне в одному те «друге крило», що тільки й дає душі сили для високого лету. Можливо, саме тому в обох багато поезій тих років стали піснями, що й досі звучать відлунням їхніх почуттів…

Поетеса вирізнялася не лише мистецьким обдаруванням, а й вродою. «Вона була такою гарною, що на неї не можна було не дивитись: чорна бостонова юбка, біленька батистова блузка з дрібненькими, вишитими червоним, квітками, дбайливо укладені коси, — просто величної краси українка!»  — такою запам’яталася Любов Забашта 1964 р. на відпочинку в Пущі-Водиці, де була з А. Малишком.

Митці прожили разом майже 14 років. Про свою дружину поет писав:

«Непривычно мне как-то писать самой предисловие к собственной книжке. Вроде бы все, что я имела сказать, я уже сказала раньше, сказала, обращаясь ко всем, а вот эти несколько строк — повод поговорить, собственно, с тобою, сказать тебе что-то важное, тебе одному, начистоту.
Будь я садовником, я подарила бы тебе яблоко, большое, сладкое, сочное. Будь я лесничим, взяла бы под Новый год в лес, мы нашли бы там густую, запорошенную снегом елку и зажгли бы на самой ее верхушке звезду. Будь я путешественником, я позвала бы тебя посмотреть мир, сесть в лодку и поплыть через океаны. Будь я... Сколько есть на свете возможностей — а я выбрала лишь одну и дарю тебе свои истории, свои мысли, свои слова.

Писати про поезію завжди важко, бо це мистецька царина, де вподобання і навички та душевна настроєність читача важать чи не більше, ніж обдарування автора. Щодо поезії для дітей — ще важче, бо жоден дорослий не спроможний бачити світ по-дитячи і чути Слово як Дитина. Поезія дитинства полишає нас із віком і тому, певно, так жаль, коли в просторі навколо тебе зникають вірші, які бавили, розраджували і вчили тебе малого…
…Здається, що фрази «Люби і знай свій рідний край» чи «Любій малечі про цікаві речі» були завжди, ніби тільки так і можна сказати — просто і зрозуміло. Але у цих слів є авторка — чудова, незаслужено призабута останнім часом в Україні поетеса Марія Авакумівна Познанська, яка належить до тих рідкісного обдарування авторів, які впродовж життя писали виключно для дітей. Час, відпущений їй Богом — від 1917 р. по 1995 р. — майже точно співпав із часом буття України «радянської». Поетеса народилася і виросла разом із новою країною, разом із нею пережила воєнне лихоліття, нелюдське напруження відбудови, розквіт і затухання…

«На VI и VII съездах писателей СССР Сергей Владимирович Михалков рядом с именами ведущих детских поэтов Украины назвал Вадима Скомаровского (род. 1937). И это закономерно. Вадим Скомаровский подарил детям ряд интересных поэтических книг, среди них «У сестрички радость», «Звездочка», «На Тарасовой горе», «Весенний поезд», «Ореховый дождь», «Криница Тараса», «Лесная колыбель», «Красный бант», «Тарасовы птицы», «Солнечные зерна», «Тетрадь в линейку» и другие. В переводах Вадима Скомаровского на украинский язык вышли книги известных русских поэтов Юрия Яковлева, Юрия Коринца, туркменского поэта Баба Джапарова, произведения белорусских поэтов Василя Витки, Рыгора Бородулина и других.
Стихам поэта присущи мягкий лиризм, улыбка, мудрое отцовское слово, в картины детства естественно входят приметы нового.
Уже с первых шагов в литературе творческое воображение Вадима Скомаровского привлекла шевченковская тема. В 1963 году увидела свет его книга стихотворений для детей «На Тарасовой горе». Автор писал о народной любви к гениальному Кобзарю, уважении к его памяти народов мира.

Весняніє, брунькується затято,
Обори зимні спрагло прорива!
Лошам гривастим Боже потерчатко,
Окрилюючись, звихрює слова!..
Димлять мости згорілі…Степ гуде…
Минаються і броди, й перепони.
Рве кінь шалений шовкові попони.
Рук не прийма... На поводу не йде…
Уп’ється зранку зорями — і в лет!
Туман гуде передчуттям утрат…
Коли ж гукне прорватися вперед
Іржавцем древнім висвячений брат?!..
Весна. Доріг!!! Шаленства марнота.
Сьогоднішнього дня п’янкий окраєць
Кидає вкотре в торбу мудрий заєць
Й солодкі крихти Янголу зміта…

                         Наталя Марченко