Творчість Григорія Аврамовича Фальковича – настільки особлива й самодостатня, що й характеристика її має бути (думається мені) окремішньою, не вписуючись у формат «з-поміж інших авторів». Не дивлячись на те, що про його твори охоче пишуть дослідники дитячої літератури, все ж таки вивчення особливостей авторського стилю можна означити початковою сходинкою пізнання.

Думаю, найліпше написати про автора Григорія Фальковича міг би… сам Григорій Фалькович. Або саме та Людина, котра має в собі рідкісно поєднувані якості: проникливий погляд углиб найпростішого та водночас простий виклад найскладнішого; тонке відчуття гумору… аж до контрасту щемливих сліз розчулення від пізнання чуттєвості в собі; доросла повага до дитини і дитинна чистота в Слові; художнє вміння міксувати барви життя у колоритні картини поетичних рядків... Словом, це – абсолютний Митець.

До 80-ліття письменника

Вадима Скомаровського не зустріти на гучних книжкових подіях. Він звично уже не використовує час собі на догоду, а живе у «сродній праці» для душі. От навіть у день ювілею втік від суєти. І виглядає ніби так, що вітання зі святом летять навздогін.

А от шанувальників творчості цей привітний, шляхетний, глибокий і СПРАВЖНІЙ АВТОР має багато.

Все починається з раннього дитинства. Відкриття творчості Вадима Скомаровського починається із барвистих і образних віршиків для малечі. Ось як цей, про їжачка:

Їжак до свят

Пошив халат

З листків цупких, дубових,

Приміряв десять раз підряд

І став як решето халат

Від голок їжакових.

Або ось цей, погідно-осінній:

Стежка, озеро, стіжок –

Все у падолисті.

Ліс нудьгує без пташок,

І в гнізді сухий листок

Спить, мов у колисці…

Скажіть, хто з нас нині задоволений життям? Мабуть, таких небагато. Більшість гадає, що треба на щось та зважитися. Бо хоч куди поглянь — одні стрімко біднішають, інші безсоромно збагачуються, не гребуючи ніякими засобами. Тож виникає потреба у борцях за справедливий розподіл неправедно нажитого — в сучасних Робін Гудах, Кармелюках, Довбушах. Бо поки гаруватимуть на світі винахідливі та безстрашні розбійники-опришки, кривдник та хабарник знатимуть, що за заподіяну кривду доведеться відповідати. І не лише на тому світі. Але звідки їх узяти, тих опришків? І головне — як на них вивчитися?

З півроку тому в одній із шкіл я запитав учнів, хто з нинішніх українських дитячих поетів їм найбільше подобається. Відповіді були різні, проте абсолютну більшість голосів зібрав Анатолій Качан. І не тому, що його вірші можна натрапити в будь-якій читанці чи хрестоматії. Творчості цього визнаного майстра притаманна особлива інтонація, особливий магнетизм. І в цьому зайвий раз переконуєшся, коли гортаєш його чергову збірку „Хвиля хвилю доганяє",випущену одеським видавництвом „Маяк" у чудовому оформленні відомого українського художника Костянтина Лавра.

Свого часу незабутній Микола Вінграновськии писав: „Я люблю поезію Анатолія Качана, бо в ній - насолода для душі, тихе свято душі, частинка її безсмертя''. Цю думку генія поділяють і десятки тисяч прихильників творчості А. Качана.