«…вважаю, що той не прозаїк, хто не написав бодай одного вірша. Адже поезія – це не лише рима чи розмір, це передусім стан душі. Власне, поезія є тим чарівним пензликом, з допомогою якого будь-яке пересічне явище можна перетворити на свято. Особливо це стосується дитячої літератури. Добрий дитячий прозаїк – це завжди гарний поет. Навіть коли він про це не знає.

Що думаєте з приводу української дитячої літератури в світовому контексті?

Та про який контекст може йти мова, коли українську дитячу літературу нищать всі, кому не лінь! Ліквідована комісія з дитячої літератури при Національній Спілці письменників України, анульована відповідна номінація в Комітеті з Шевченківських премій, от-от дитячу книжку знову обкладуть податком. Про критиків я навіть не кажу: вони, схоже, взагалі наклали табу на таке поняття, як дитяча література. І в той же час „дорослим” письменникам вистачає нахабства кричати: нас не люблять, нас не читають! Та хто ж вас читатиме, коли ви не виховуєте читача змалку! Адже дорослий читач виростає саме з дитячої літератури.