ФОРУМ – ЦЕ ЩОРІЧНИЙ ПИСЬМЕННИЦЬКИЙ ЗЇЗД

Упродовж 10-14 вересня 2014 р. у Львові відбувався  черговий, 21-й Форум видавців. Як свідчать його учасники, кожен із них мав своє окремішнє обличчя. Про особливості нинішнього ведуть розмову письменники Анатолій КАЧАН та Володимир РУТКІВСЬКИЙ.

-  Володимире Григоровичу,  ти вже не вперше на форумі. Що він значить особисто для тебе?

 - Це форум не лише одних видавців.  Для мене, як й для сотень «діючих» літераторів, він є ще й  своєрідним письменницьким з’їздом, на якому можна обговорити свої проблеми, зустрітися з колегами і взагалі відчути себе часткою того бурхливого і життєрадісного прогресу, який зветься літературним життям. Причому на відміну від звичних з’їздів, які проходять що п’ять років, цей, «львівський», проходить щорічно.

- Чим, він, як на твою думку відрізняється від попередніх?

- Тим, що майже всі - і видавці, і літератори, і читачі –побоювалися, що він взагалі не відбудеться. Адже на сході  точиться війна і на рахунку кожна копійка. Тож нам зараз не до форумів. Проте, на щастя, цього не сталося.  Львів довів, що він обрав гідних очільників,  які цією акцією ніби підкреслюють, що наше життя Донбасом не закінчується, воно, не зважаючи ні на що, продовжується у звичному режимі: працюють установи, гуляють весілля, збираються форуми. І як тут не подякувати невтомній пані Олександрі Коваль -  натхненникові та постійному організаторові  Форуму. Вона у ці важкі часи звалила на свої тендітні плечі те, що не під силу і сотням чоловіків!

Книга Свободи та Обов‘язку або Що читати піліткам?

Для початку кілька слів, аби з‘ясувати, про що власне йдеться, коли ми говоримо «книжка для підлітка».

Насамперед, це — один із наймолодших сигментів книжки для дітей, який окреслився лишень із появою в суспільстві такого явища як «недоросль» у сенсі особи, котра в традиційному суспільстві мала б усі права «дорослого», але в урбанізованому світі при повній фізичній зрілості є по суті «дитиною» (неправочинною, залежною, соціально невизначною). Видається, що першими осібної, специфічної «підліткової» книжки почали потребувати саме учні розмаїтих «старших шкіл» — доволі освічені, виховані, фізично зрілі, але все ще «не допущені» у дорослий світ. Їхні ровесники в селі чи в межах традиційних фахових, національних, релігійних ті ін. спільнот міста не мали ні часу на «лишнє» читання, ні «підліткових проблем», бо повністю реалізувалися як дорослі повноправні члени спільноти — рано одружувалися, самостійно утримували себе й рідних тощо. Відтак, маємо пам‘ятати, що від початку так звана «підліткова» книжка — це насамперед «міська» книжка, книжка здебільшого «хлоп‘яча», а також книжка, покликана розважити, дати «випустити пар». Бо, з одного боку, читач мав відчувати, що не тратить даремно часу, читаючи (т. т. мусить дізнаватися насправді важливі, нові та обов‘язково корисні йому речі), а з іншого — потребував осягти «свободу дорослого життя» хоча б у співпереживанні та фантазії. У цьому сенсі класикою, як на мене, є «П‘ятнадцятирічний капітан» Жуля Верна, згодом — «Ловець у житі» Дж. Селінджера та «Чайка Джонотан Лінгвістон» Р. Баха.

Отже, первісно у читанні підіток реалізував «обов‘язок дитини», навчаючись, і «свободу дорослого», насолоджуючись. Тому для себе визначаю книгу для підлітків насамперед як Книгу Свободи та Обов‘язку.

розмова Мар’яни Кияновської з Наталією Марченко

- Пані Наталю, ви — фахівець у царині досліджень літератури для дітей та юнацтва: автор-координатор інтернет-ресурсу «КЛЮЧ». Але при тому Ви ще й кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень НБУВ. Яким було Ваше професійне становлення? Як Ви, серйозний науковець, прийшли до дитячої літератури? У цьому є щось міждисциплінарне? Чи, може, історія — Ваша професія, а дослідження дитячої літератури — хобі?

«Якщо  вже говорити про мої хобі, то це — всілякі традиційні «жіночі» радощі — вишивання, гачкування та в’язання із шиттям… Натомість, ніяких «серйозних» зацікавлень окрім книги для дітей не маю, починаючи десь із дев’ятого класу, коли вступила до «Школи юного філолога» при філологічному факультеті КДУ імені Т. Шевченка та почала писати перші розвідки. Підтримав таке, на той час не надто актуальне спрямування, Всеволод Якович Неділько — людина, чий внесок у розбудову шкільництва в Україні, а найбільше, в наукове осмислення книги для дітей як однієї з визначальних культурних ланок творення суспільства, й досі, на жаль, належно не оцінений… Навчаючись на українській філології, продовжила займатися дитячим аспектом в літературі (всі курсові, практичні, семінари та навіть відповіді на іспитах у мене так чи інакше опинялися в колі проблем книговидання для дітей, образу дитини в літератури чи хоча б шкільництва). Досі вдячна викладачам, що ЖОДЕН із них ніколи не спробував обмежити мене в цих «непрограмних» пошуках! Тоді саме активно працювала у книгозбірнях і архівах Москви, Ленінграда, Львова, мала змогу спілкуватися з представниками різних наукових шкіл, почала публікуватися, зокрема й у щорічнику «Література. Діти. Час»… Звичайно, то були ще дуже «дитячі» потуги, але мені неймовірно щастило на Вчителів і друзів. За що я довічно вдячна Богові!

Dafny: Які книжки, на Вашу думку, треба обов’язково прочитати дитині, підлітку? Дякую за відповідь.

Олександр Гаврош: Їх багато. І ви самі знайдете на них відповідь, бо краще за всіх знаєте свою дитину. Для початку спробуйте зацікавити книжками, які колись на вас самих справили незабутнє враження у дитинстві. Класика вічна. На щастя. :)

Олеся_1: Ви ж ніби починали як "дорослий" письменник, а потім перейшли на дитячі книжки? Як і чому так сталося?

Олександр Гаврош: Перейшов на дитячу літературу, бо з’явилися теми, про які вважав конче слід розповісти нашим дітям – карпатське опришківство та історія українського силового атлета і циркача Івана Сили, котрим захоплювався на початку ХХ століття увесь світ. Не тільки ж про Робін Гуда та Термінатора українцям знати! Ось так я став дитячим письменником. :)

Говорячи про різні покоління дитячих письменників, ми зазвичай маємо на увазі “чисту” літературу в її діахронічному розвитку, але я переконана, що треба говорити про це значно ширше: зокрема, про культури всередині культури і різність ідеологій, ба навіть “культурних свідомостей”.

На рівні “тут-і-тепер” література для дітей, навіть через призму персоналій, зазвичай мислиться зовсім інакше, аніж література для дорослих, при цьому більшість маркерів, якими окреслюються “дорослі літературні покоління”, у цьому випадку виявляються непридатними.

Суттєву роль відіграють, зокрема, цілком звичне — і водночас абсолютно парадоксальне поєднання у дитячому читанні архаїчності й сучасності, а також докорінно інший, аніж у літературі для дорослих, підхід до фабули, до “знаків часу”, до віку, до біографії як такої.