розмова Мар’яни Кияновської з Наталією Марченко

- Пані Наталю, ви — фахівець у царині досліджень літератури для дітей та юнацтва: автор-координатор інтернет-ресурсу «КЛЮЧ». Але при тому Ви ще й кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень НБУВ. Яким було Ваше професійне становлення? Як Ви, серйозний науковець, прийшли до дитячої літератури? У цьому є щось міждисциплінарне? Чи, може, історія — Ваша професія, а дослідження дитячої літератури — хобі?

«Якщо  вже говорити про мої хобі, то це — всілякі традиційні «жіночі» радощі — вишивання, гачкування та в’язання із шиттям… Натомість, ніяких «серйозних» зацікавлень окрім книги для дітей не маю, починаючи десь із дев’ятого класу, коли вступила до «Школи юного філолога» при філологічному факультеті КДУ імені Т. Шевченка та почала писати перші розвідки. Підтримав таке, на той час не надто актуальне спрямування, Всеволод Якович Неділько — людина, чий внесок у розбудову шкільництва в Україні, а найбільше, в наукове осмислення книги для дітей як однієї з визначальних культурних ланок творення суспільства, й досі, на жаль, належно не оцінений… Навчаючись на українській філології, продовжила займатися дитячим аспектом в літературі (всі курсові, практичні, семінари та навіть відповіді на іспитах у мене так чи інакше опинялися в колі проблем книговидання для дітей, образу дитини в літератури чи хоча б шкільництва). Досі вдячна викладачам, що ЖОДЕН із них ніколи не спробував обмежити мене в цих «непрограмних» пошуках! Тоді саме активно працювала у книгозбірнях і архівах Москви, Ленінграда, Львова, мала змогу спілкуватися з представниками різних наукових шкіл, почала публікуватися, зокрема й у щорічнику «Література. Діти. Час»… Звичайно, то були ще дуже «дитячі» потуги, але мені неймовірно щастило на Вчителів і друзів. За що я довічно вдячна Богові!

Dafny: Які книжки, на Вашу думку, треба обов’язково прочитати дитині, підлітку? Дякую за відповідь.

Олександр Гаврош: Їх багато. І ви самі знайдете на них відповідь, бо краще за всіх знаєте свою дитину. Для початку спробуйте зацікавити книжками, які колись на вас самих справили незабутнє враження у дитинстві. Класика вічна. На щастя. :)

Олеся_1: Ви ж ніби починали як "дорослий" письменник, а потім перейшли на дитячі книжки? Як і чому так сталося?

Олександр Гаврош: Перейшов на дитячу літературу, бо з’явилися теми, про які вважав конче слід розповісти нашим дітям – карпатське опришківство та історія українського силового атлета і циркача Івана Сили, котрим захоплювався на початку ХХ століття увесь світ. Не тільки ж про Робін Гуда та Термінатора українцям знати! Ось так я став дитячим письменником. :)

Говорячи про різні покоління дитячих письменників, ми зазвичай маємо на увазі “чисту” літературу в її діахронічному розвитку, але я переконана, що треба говорити про це значно ширше: зокрема, про культури всередині культури і різність ідеологій, ба навіть “культурних свідомостей”.

На рівні “тут-і-тепер” література для дітей, навіть через призму персоналій, зазвичай мислиться зовсім інакше, аніж література для дорослих, при цьому більшість маркерів, якими окреслюються “дорослі літературні покоління”, у цьому випадку виявляються непридатними.

Суттєву роль відіграють, зокрема, цілком звичне — і водночас абсолютно парадоксальне поєднання у дитячому читанні архаїчності й сучасності, а також докорінно інший, аніж у літературі для дорослих, підхід до фабули, до “знаків часу”, до віку, до біографії як такої.

Хочемо ми того, чи не хочемо, але література для дітей є, була і буде простором конструювання життєвих ситуацій. При цьому в Україні, говорячи про дитячу літературу, воліють уникати цілої низки тем. А відтак поняття “дитяча література” мислиться як абсолютно несумісне з поняттями “суспільство споживання”, “гендерне самовизначення”, “глобалізація”, “етнічне і расове протистояння”, “сприйняття поп-культури”, “соціалізація особистості”, “глибока психологічна травма”, “страх смерті” тощо. У дитячій літературі в Україні не порушуються на доступному для дитини рівні питання, які, можливо, допомогли б краще зрозуміти механізми функціонування довколишнього світу, наприклад, проблема взаємовідношення реклами і кон’юнктури або лібералізації і цензури, і т. д., і т. п. Це дуже звужує наше розуміння того, чим є література для дітей у рамках сучасної цивілізації.

– Розкажіть, як ви стали дитячою письменницею?

– Я з дитинства мріяла бути журналістом. Дописувала до газет із восьмого класу, потім була власним кореспондентом районки… З вісімнадцяти років складала вірші. Але потім підросла, а лірика не встигла вирости за мною. Я зрозуміла це і покинула – не хотілося ставати стандартним писакою із посередніми можливостями. Проте, коли народилася моя перша донька, вірші знову почали писатися, але інші – вірші для дітей. Перша прозова книжка теж була написана для дочки, яка мала один великий недолік – кидала справи, не довівши їх до кінця. Я кинулася шукати по дитячих книжках, аби знайти якийсь приклад, що міг би її перевиховати. Не знайшла і… написала сама! Книжка називалася «Незвичайні пригоди Алі»...