Ах, Одеса! Морська перлино! Привітна, гомінка, весела... А ще — чемна, інтелектуальна, поетична. Особливо це помітно у ті дні, коли в місті відбувається Міжнародний книжковий ярмарок «Зелена хвиля». Тож, коли «Зелена хвиля» підхоплює і несе тебе по знаменитій Дерибасівській — серед яток із новими книгами майже всіх українських видавництв, котрі вийшли друком у 2015–2016 рр., саморобками, іграшками, сувенірами, і ти маєш ледь не на кожному кроці зупинятись і тиснути руку (або й чоломкатися) з друзями та знайомими — отримуєш ні з чим незрівняне задоволення. Навіть забуваєш про ту особливу південну спеку приморського міста. А може, не забуваєш, а просто перестаєш звертати на неї увагу...

Цьогоріч в Одесі «Зелена хвиля» «накрила» місто вдвадцяте. І цей ювілей одесити відсвяткували з розмахом. Розклад заходів було розписано по годинах. Я налічила більше 60-ти, а потім і лік загубила. Перепрошую, але найбільш детально розкажу про ті заходи, які відвідала або брала участь.

Отже, з 4 по 7 серпня, з раннього ранку й до пізнього вечора, на головній сцені, як завжди, встановленій на початку Дерибасівської, виступали письменники й актори, співаки й видавці.

Певно кожний юний (і не лише ) читач, захоплений «Джурами» Володимира Рутківського, хотів би з‘ясувати, наскільки точно відобразив письменник у творі історичне минуле України, які з описаних битв справді відбувалися та хто з героїв мав прототипів у дійсності.

Настя Павлюк із м. Костопіль на Рівненщині у межах роботи Малої академії наук здійснила таке дослідження та надала КЛЮЧеві його результати. Із вдячністю друкуємо уривки з роботи дівчини, котрі, сподіваємося, будуть цікавими широкому колу читачів.

В. Рутківський дотримується уходницької версії виникнення козацтва: «У Воронівці так повелося здавна: як тільки висівали в землю зерно, найметкіші хлопці збивалися у ватагу і йшли у дніпровські плавні полювати на звіра чи ловити рибу. Раніше це називалося здобичництвом. А тепер, хоча хлопці займаються все тим же, чомусь називається козакуванням». Вустами діда Кібчика пояснює: «По-татарському козак — це вільна людина, котрій і сам чорт не брат. Хоче — звіра полює, хоче — візьметься за шаблюку і йде на ногайця».

«Козакування — справа небезпечна», — стверджує письменник. І це цілком відповідає дійсності. Адже саме по собі життя та полювання у нетрях плавнів, де невелика ватага залишалася наодинці з могутністю природи, могли призвести до лиха. Якщо ж врахувати те, що під час татарського набігу, а такі траплялися часто, хлопці першими брали удар на себе і навіть могли потрапити у полон, розуміємо, наскільки раннє козацтво ризикувало своїм життям.

В. Рутківський змалював козацтво у розвитку. Із промислових ватаг хлопці-молодці поступово перетворюються на організоване, добре координоване військо, здатне гідно боронити тих, хто лишився у них за спиною... За сюжетом, першим ідею відбити полонених у татарського загону озвучує козак-початківець Левко Заярний — вигаданий персонаж. Тоді, аби збільшити свою чисельність, воронівський гурт здобичників збирає людей із сусідніх островів і звільняє «з десяток полонених», напавши на «невеликий татарський загін, що розташувався у видолинку».

    Поява нових гравців на видавничому ринку нікого не дивує вже. Деяка незвичність - ребрендинги видавництв. І дуже конкретна незвичність – початок роботи в сегменті книжки для дітей і підлітків ТОВ «Академвидав», яке разом із ВЦ «Академія» багато років успішно почувалося в роботі з інтелектуальною книжкою, передусім – підручниками і навчальними посібниками для студентів. Це і спонукало Тетяну КАЧАК звернутися з кількома питаннями до директора видавництва Василя ТЕРЕМКА.

– Книжки для дітей і підлітків. Чи легко писати для них і про них?

«Насправді писати взагалі дуже легко! Ти просто сідаєш і пишеш. І зовсім немає різниці для кого. Чи то є підлітки, чи маленькі діти, а чи вимогливі дорослі. Процес написання майже не залежить від тебе і головне – встигати натискати відповідні літери на клавіатурі, записуючи ті думки, які назбиралися десь там усередині й так і намагаються потрапити на екран чи на папір. Процес полегшує і те, що маю гарну пам’ять і до цього часу не забув про свої підліткові проблеми. А ще спостерігаю за сином, за його дорослішанням і завдяки цьому «осучаснюю» свої спогади».

– Нещодавно вийшла з друку твоя нова книжка «Незрозумілі». Ти 445 днів перебував у зоні АТО. Ця повість писалася саме тоді?

«Термін 445 днів мого перебування в АТО наразі трохи перебільшений! Хіба що рахувати день за два! Насправді в зоні АТО я був трохи більше 7 місяців. Перед тим місяць – у Яворівському учбовому центрі, потім – злагодження у частині та славнозвісний полігон на Широкому лані.

Якось в армії, якщо чесно, не дуже писалося. Певно моя муза – істота суто цивільна і пацифічно налаштована – за мною до війська слідувати відмовилася. Тож ті книги, які зараз існують у рукописах, написані ще до служби і вже добре «вистоялися» і підготувалися до друку».

У сьогоднішній переломний час для нашого суспільства, коли йде фізичне знищення нашого народу ворогом, не можна забувати про культурний геноцид, який часто більш підступний, бо непомітний. Але він є і щодня ми попадаємо під його вплив. І тільки вигравши культурну війну у наших головах, виборовши можливість для наступних поколінь стати розумними, освіченими, патріотично налаштованими громадянами, що пишаються своєю країною та мають власну гідність, забезпечимо мир і процвітання наступним поколінням. Фізичні негаразди, каліцтва, нестатки, звичайно, є першочерговим питанням на яке ми звертаємо увагу і зосереджуємо усі сили але не забуваймо про основу цих негараздів — збіднілість душ та дефіцит культури, освіти.

Тому читати — це справді бути у тренді, бути серед тих, хто мислить а, отже, розвивається та йде вперед. Та перш за все варто створити МОДУ НА ЧИТАННЯ, щоб книга і ті, хто її читає вважалися кращими, щоб це було престижно у суспільстві.