У сьогоднішній переломний час для нашого суспільства, коли йде фізичне знищення нашого народу ворогом, не можна забувати про культурний геноцид, який часто більш підступний, бо непомітний. Але він є і щодня ми попадаємо під його вплив. І тільки вигравши культурну війну у наших головах, виборовши можливість для наступних поколінь стати розумними, освіченими, патріотично налаштованими громадянами, що пишаються своєю країною та мають власну гідність, забезпечимо мир і процвітання наступним поколінням. Фізичні негаразди, каліцтва, нестатки, звичайно, є першочерговим питанням на яке ми звертаємо увагу і зосереджуємо усі сили але не забуваймо про основу цих негараздів — збіднілість душ та дефіцит культури, освіти.

Тому читати — це справді бути у тренді, бути серед тих, хто мислить а, отже, розвивається та йде вперед. Та перш за все варто створити МОДУ НА ЧИТАННЯ, щоб книга і ті, хто її читає вважалися кращими, щоб це було престижно у суспільстві.

Письменниця, громадський діяч, видавець Ірина Мацко – давній і щирий приятель КЛЮЧа, бо так само є БІБЛІОТЕКАРЕМ. Сподіваємося, наша розмова зацікавать багатьох відданих читачів цієї талановитої тернополянки, та, можливо, відкриє їм невідомі грані обдарування улюбленої авторки.

— Пані Ірино, Ви напрочуд різнобічна та креативна людина — пишете для дітей і дорослих, займаєтеся видавничою діяльністю та промоцією читання, є фотомоделлю і громадським діячем, а ще дбайлива та любляча дружина і мама. Чи є серед Ваших «діяльностей» пріоритетні? Що Ви самі вважаєте «суттю Ірини Мацко»?

«Найперше, звичайно, я жінка, мама, дочка, дружина. Коли у цьому сенсі все добре, тоді можу займатися спокійно іншим, вкладаючись у роботу, творчість чи громадську діяльність. А суттю напевно є те, що дає спокій в душі та мир із собою. Коли ти робиш те, що вважаєш на даний момент найважливішим і справді потрібним. Це може бути час проведений з дітьми, чи розмова з рідними, праця над проектами, які пропагують читання. Оце і є суттю — ставити пріоритети і займатися тим, що справді найважливіше у даний момент».

— Нині всі жаліються на відсутність часу. У Вас він теж «відсутній»? Де приховуються «запаси часу» Ірини Мацко?

«Напевно найдорожче, що ми маємо, це час. У мене також з ним проблема. Думаю, можна сказати, що я його беру у кредит, забираючи у сну, відпочинку, не говорячи вже навіть про «запаси».

Що таке аніме?

Аніме — це вид анімаційних фільмів та серіалів, які створюються в Японії та мають характерну стилістику мальовки.

Часто люди плутають аніме з дитячими мультиками, хоча не всі вони орієнтовані на дітей, а деякі навіть не рекомендовані. Через це виникають непорозуміння з «ламанням дитячої психіки» та іншими жахастиками, якими любить годувати нас ЗМІ. Просто слід затямити, що аніме — це лише засіб втілення, а не сама ідея. Такі самі казуси виникають, наприклад, з коміксами, адже чималий сегмент цієї індустрії зображає геть недитячі сюжети.

Вікові категорії та жанрове різноманіття

Аніме, як і будь-який елемент кінематографу, розбивається на вікові категорії:

- дитяче (кодомо);

- підліткове (шьонен, шьоджьо);

- доросле (сейнен, джьосей).

У межах чотириденного Фестивалю української дитячої книги фестивалю «Азбукове Королівство Магів і Янголів» відбулося дві КЛЮЧові розмови, присвячені підлітковому читанню — «Межа реального або Якої книги потребує підліток?» та «Пам‘ять, яку ми обираємо».

10 жовтня 2015 року до затишної зали Музею книги і друкарства України зійшлися письменники, дослідники літератури для дітей, організатори дитячого читання та просто небайдужі, аби в Колі Друзів відверто поговорити про переваги та недоліки як «реалістичної», так і «не реальної» книжки у підлітковому читанні та про щонині варто писати — про реальних героїв АТО чи про фантастичних «кіборгів»? Чи, можливо, геть про щось інше?

Говорили також про новітню історичну прозу. Зокрема про «далеку» та «близьку» історію, постколоніальні травмви та маркетингові ходи, спровоковані запитами політикуму чи спільноти. Також спробували з'ясувати, чому, так уважно переглядаючи історію, ми все ще з острахом звертаємося до найближчих «радянських» часів і досі не почали конкретизувати своїми текстами власне майбутнє.

Цьогоріч КЛЮЧ ближче роззнайомився зі спільнотою українських фантастів. Товариство виявилося напрочуд цікаве, динамічне й «просунуте». Сподіваюся, що розмова із письменником-фантастом Олегом Сіліним — одним із співзасновників конкурсу фантастичного оповідання «Фантастична регата» та літературного об’єднання «Зоряна фортеця», зацікавить багатьох.

— Цьогоріч на Форумі у Львові, як мені відомо, вперше окремим заходом стало представлення української фантастичної книги. Невже тільки тепер новітня українська фантастична книжка доросла до «форумного» рівня? А також, чи були інші події на Форумі, пов’язані саме з фантастикою?

«Зоряна фортеця» представляє на Форумі у Львові заходи, пов’язані с фантастикою, з 2012 року, презентація фантастики саме у форматі «автори, перекладачі та видавці» відбулася вперше. Окремі презентації окремих книжок, зрозуміло, відбувалися і раніше, і на цьому Форумі, але далеко не завжди акцентувалася увага на ознаці «фантастика».

Якщо говорити про 2015 рік, то було одразу декілька подій, пов’язаних із фантастикою. Приємно було побачити презентацію «Навчальної книги – Богдан», на якій видавництво представило переклади Бредбері, Адамса, Желязни; захід, присвячений перекладам Стівена Кінга, презентації книг «Бот. Гуаякільський парадокс», «Порох із драконових кісток», «Цепелін до Києва», «Алхімія свободи», «Відунський сокіл», «Тріанські рішкунці», дискусії про сучасне українське фентезі та жіноче фентезі».