Ювілеї




Володимирові Рутківському - 75!
18 квітня 2012, 17:09   Автор: Наталя Марченко, Валентина Вздульська, Тетяна Качак та ін.

В. РутківськийВесняніє, брунькується затято,
Обори зимні спрагло прорива!
Лошам гривастим Боже потерчатко,
Окрилюючись, звихрює слова!..
Димлять мости згорілі…Степ гуде…
Минаються і броди, й перепони.
Рве кінь шалений шовкові попони.
Рук не прийма... На поводу не йде…
Уп’ється зранку зорями — і в лет!
Туман гуде передчуттям утрат…
Коли ж гукне прорватися вперед
Іржавцем древнім висвячений брат?!..
Весна. Доріг!!! Шаленства марнота.
Сьогоднішнього дня п’янкий окраєць
Кидає вкотре в торбу мудрий заєць
Й солодкі крихти Янголу зміта…

                         Наталя Марченко

Анатолієві Григоруку — 80!
20 березня 2012, 12:43   Автор: Ганна Маляренко, Лідія Малець, Тетяна Кияниченко та ін.

А. Григорук«Ось і канікули. Ви неодмінно будете гратися зі своїми друзями, братиками та сестричками. А які цікаві ігри ви знаєте? Давайте спробуємо перелічити. Хлопчики, либонь, назвуть спортивні — футбол, шахи, теніс, волейбол. Але я не про ці розваги, а про піжмурки, квача, «струмочок»...

Чи вмієте ви гратися у «Вовків і баранів», у «Дракона», в «Оселедчиків»? Ні? Цьому легко зарадити! Дізнатися про, можливо, нечувані досі ігри вам допоможе книжка Анатолія Григорука «Солом'яне море», випущена видавництвом «Веселка». Ви зможете її придбати в книжковому магазині або взяти в бібліотеці.
А. Григорук. "Солом'яне море". Обкладинка

Книжка має два розділи. Перший — «Ігри дітей народів СРСР» — знайомить з розвагами, якими можна займатися вдома, у школі на перервах, на вулиці, в будь-яку пору року — позмагатися. хто з вас спритніший, кмітливіший, винахідливіший. Адже як це нелегко й разом з тим кумедно, зовсім не допомагаючи собі руками, відкусити шматок медяника, прив’язаного до горішнього кінця довгої палиці (українська гра «Калита»), відгадати, під яким з десяти листочків захований камінець (таджицька гра «Де крем’яшок?»), спробувати перетягнути товариша на свою межу, обв’язавшись з ним рушником (киргизька гра «Рушничок»).
У другому розділі — «Ігри дітей народів світу» — розповідається про народні звичаї, рослинний і тваринний світ різних країн і, нарешті, про ігри, якими захоплюються ваші однолітки в Індії, Франції, Китаї...

Анатолієві Качану — 70!
16 січня 2012, 10:42   Автор: Василь Фащенко, Микола Вінграновський, Іван Яцканин та ін.

В.Фащенко«Анатолій Качан прощається з університетом. Він був — так, уже як «грізний жест необхідності», нависає над ним трохи сумне слово — він був добрим студентом і замріяним поетом. Але залишається його дипломна праця і хороший спогад про неї. Він написав дослідження про українську новелістику 20-х років і поза навчальною програмою — багато віршів, обговорених і «розстріляних» його товаришами. У ньому ще грає «буйний хміль» поезії, але вже зримо щезає шумовиння і через його образне поле інколи просвічуються глибинні течії життя. Поет схоплює діалектику суперечностей і «вырывает у Музы дремлющей слова», складає їх у ланцюг пізнання. Хай не все ще тут прилагоджено і вмонтовано, та, проте, відчувається прагнення молодого поета осягнути гармонію буття через контрастність.
Пророкувати щось у наш час — марна справа. Може, А. Качан більше і не писатиме. Та він — хочеться думати — ніколи не забуде, що творчість — це пошук найголовнішого в житті».

Василь Фащенко, 1965.

Гортаючи батькові сторінки та роки (до 70-ліття Василя Чухліба (1941–1997)
18 липня 2011, 14:52   Автор: Тарас Васильович Чухліб

«Синові Тарасові – на 22-ліття.
Хоч іноді замислюйся про своє коріння – у святій і стражденній українській землі – над Дніпром, над Десною, над Россю…

Його нікому не підкопати, не підрубати, не спалити, не знищити…».
В. Чухліб. (Підпис на збірці «Іду до Десни», 20.08.88)



Думаю, рід наш бере початок у XVIII ст. від козака Платнірівського куреня Війська Запорозького Низового Харька Чухліба. Відомий також будівничий церков Василь Чухліб, який у середині XVIII ст. побудував у Острі православний храм на замовлення сотника Михайла Солонини. Взагалі, прізвище «Чухліб» досить поширене у чернігово-сіверських землях, а від початку XVII ст. й до 1947 р. на Холмщині навіть існувало українське село під назвою Чухліби.
Мій дід, Василь Харитонович Чухліб, був учителем історії у селі Гнилуша (з 1961 р. – с. Лебедівка) Козелецького району на Чернігівщині. Вчителювала й бабуся, Марія Федорівна В’яла (Чухліб), якій дивом вдалося втекти з далекого Сибіру після розкуркулення. Та, оскільки народження мого батька, Василя Чухліба, за малим не співпало з початком Другої Світової війни (народився 19 липня 1941 р.), його життєва історія розпочалася не зі шкільної бібліотеки, а з партизанських лісів. Згодом командир чернігівського партизанського загону Ю. Збанацький згадував, як наприкінці 1942 р. до них прийшло подружжя вчителів із придеснянського села: «В руках у чоловіка – гвинтівка, а в жінки – торбина за плечима, а в ній – хлопчик малий. Йому там зручно, а мамі легше його так носити. Круглими чорними оченятами стривожено і зацікавлено дивився дволітній Василько на озброєних людей у лісі, не плакав, розумів, що прибув до друзів».