Ювілеї
«…мій головний орієнтир-мірило — це моє дитинство, я стрибаю туди, там мені все зрозуміло, все ясно, все яскраво…» Галина Малик. «Найвищою цінністю у її творах виступає людське життя — нелогічне, антиномічне, не причесане, беззахисне і всемогутнє водночас». Сергій Федака.
Кожен, хто читав тексти Галини Малик, пам‘ятає оте дивне відчуття, коли після «проковтнутої» за раз захоплюючої історії чи грайливого вірша довго відчуваєш у душі «післясмак». Спершу — щирого вдоволення, а згодом — дражливого неспокою, бо все здається, що якась думка чи натяк автора залишилися непрочитаними, не «піймані» тобою… За видимою простотою її історій панує нічим не регламентована гра уяви та слова, струменить потужна емоція. І чим глибше поринаєш у цей цілісний, але живий і динамічний світ, тим складнішим він виявляється, обертаючись раптом непередбачуваною стороною чи ставлячи руба неочікуване питання. Із творчою постаттю самої авторки те саме. Знана та визнана, відверта в численних інтерв‘ю та соціальних мережах, як гадалося, достатньо прорецензована та досліджена, на правду у творчому вияві Галина Малик виявилася не осягнутим океаном. На позір бурхливим, грайливим чи ясним, але в суті своїй — огромом внутрішньої сили. Здавалося б вивченим і освоєним, а на правду — навіть не баченим у багатьох своїх дивах і глибинах. «Для того щоб писати для дітей, треба просто бути щасливою людиною... Адже звідки, як не з себе, можна дістати весь той прекрасний казковий світ, якого в реальності не існує?!» — цю думку Галина Миколаївна найчастіше озвучує в своїх численних інтерв‘ю. А ще не втомлюється повторювати, що ро дом із дитинства, напрочуд «спокійного та яскравого», в якому запам‘яталося все: «…не просто події та вчинки, а емоції, переживання,… що подобалося, а що — ні, що хвилювало, і що залишало байдужою»[1].
[1] Тужанський Д. Галина Малик : «Я пишу як для себе маленької» [Електронний ресурс] / Д. Тужанський // Закарпатський інформаційно-діловий портал «Мукачево.net». — Вівторок, 23 березня 2010, 15:23. — Режим доступу : http://www.mukachevo.net/ua/News/view/25906.
|
Юрієві Збанацькому – 100 років!
15 січня 2014, 10:19 Автор: Наталя Марченко, Леонід Горлач, Вадим Скомаровський, Петро Осадчук та ін. |
День народження Юрія Збанацького припав на Новорічні свята. В один день і рік із ним прийшов у світ Абрам Кацнельсон. Віталій Портников написав у 2012 р. щодо останнього: «…тоді багато спілкувався з Абрамом Кацнельсоном, уважав його чудовою, однак дуже радянською людиною. Про Ліну Костенко, свою колишню ученицю на славнозвісних курсах в Ірпіні, Абрам Ісакович відгукувався з повагою — але й з подивом. «Звичайно, він не може її розуміти», — гордо думав я. Про те, що старий поет упродовж років ховав заборонений рукопис роману «Маруся Чурай» і фактично врятував його для мене та мільйонів інших шанувальників цього твору, я дізнався тільки після його смерті. Порядність — не бундючна, вона не у виступах, не в словах, вона в діях».
Згадала про те, бо, готуючи цю ювілейну сторіночку та звертаючись до різних людей, які знали Юрія Оліферовача, раптом усвідомила, що ми все ще здебільшого не готові чесно й просто перечитувати літературний спадок, який отримали. Перечитувати не для оцінки, засудження чи звеличення, а задля повноти власної пам‘яті. Пречитувати, щоб згадати власне минуле не з чужих слів, а з власного відчуття… Юрія Збанацького дитиною уже читав мій тато і дитиною ще читав мій син. Тисячі й тисячі людей легко згадають це ім‘я, його книжки — так чи інакше — наповнювали їхній світ. Вони й досі лежать на полицях усіх українських бібліотек і більшості бібліотек колишнього Союзу. Здебільшого, читані… Збанацьким був партійним функціонером. Збанацький був людиною непересічною. Коли сприймати ознаки «радянського часу» в його творах (а вони є в УСІХ письменників, які творили в той час, особливо — для дітей) лише і тільки як ознаки певної історичної доби, бачиш насамперед вправного й по-сільськи хитромудрого оповідача, залюбленого в природу й «просто людей», оповідача з ясними людяними уявленнями про світ, оповідача, звиклого говорити чітко і просто… Переоцінка цінностей відбувається повсякчас — невпинно і завжди дещо автоматично. Але, певна, що при цьому, зазвичай, змінюються лише «ярлички», а цінності залишаються. Головне, пам‘ятати, що під черговою купою наліпок могло зникнути щось насправді вартісне, те, що варто роздивитися зблизька, самому… Наталя Марченко |
|
Ніні Бічуї - 75!
23 серпня 2012, 11:21 Автор: Роман Кудлик, Анатолій Седик, Володимир Яворівський та ін. |
|
|