Письменник про письменника




Галина Кирпа про Ліну Костенко
20 травня 2020, 7:55   Автор: Галина Кирпа

ДРУЖНЄ ПЛЕЧЕ СЛОВА

У слові про Григора Вієру Іван Драч якось говорив: "... для дітей – в ідеалі – мусили б писати найчистіші люди. Взагалі – писати мусили б тільки люди чисті. Потрібність чистоти для світу зростає з кожним роком обернено пропорційно отому забрудненому середовищу планети, в якому людина приречена жити..."

Згадуєш ці слова і думаєш: правда, Ліна Костенко  м у с и л а  б  писати для дітей. Точніше – і для дітей. Вона має на це моральне право – ту чистоту, про яку говорив Іван Драч. У звичайному житті. У стосунках з природою. Зі світом. З людьми. І в стосунках зі своєю совістю: без цього дитячий письменник – як андерсенівський король у новому вбранні.

І друге моральне право – глибока справжність і серйозне розуміння того, що поезія для дітей не повинна мати "прохідного балу", а повинна бути однією з найпрекрасніших стежок, що виводять до вершин духовної культури.  Поезія Ліни Костенко має щасливу властивість не загравати з дитиною, не блазнювати ні словом, ні почуттям, ні вчинком, не засмічувати дитячу душу порожньою розважальністю. Поезія Ліни Костенко покликана виховувати   д у ш у  дитини й  с е р ц е  так непомітно, як то робить найвдатніший чарівник, в якого дитина вірить. А головне, поезія Ліни Костенко виховує в дитині   Л ю д и н у. 

Василь Довжик про Анатолія Костецького
2 січня 2019, 19:44   Автор: Спогад про Костецького до 70-річчя з дня народження

СВОЯ РУКА, або

Афоризми від Анатолія Костецького

С т р а ш и л к а

 

 Жовтий листок згадує, як шуміли колись вони, зелені.

Анатолій Костецький був “героєм нашого часу”, як писали колись тривіально школярі у шкільних творах з літератури, але, як ми знаємо тепер, герої не вмирають. Свідомо пропускаю шановне — Анатолій Георгійович, хоча його всі так звали, а він навзаєм своїх близьких друзів замолоду, ви будете сміятися, але навіть мене до самого кінця він також називав по-батькові — Василь Михайлович, може тому, що з учительської сім’ї, можливо, це лишилося від викладання в університеті, але ж пам’ять яка чіпка була в нього до шанобливих імен?!

І тоді і зараз сприймаю його не просто як людину живу “того часу”, а ще як героя ненаписаного роману, якого Анатолій Георгійович безперечно вартий, а не мого куцого спогаду у формі дитячої страшилки. («Страшилок ніхто з дітей вже не боїться після 13-ти років — далі вона їм сприймається зі сміхом! Те ж саме стосується Діда Мороза, казки, ідеології, в деякій мірі, навіть Бога…» А.Костецький).

Причому, це був не типовий характер молодої людини, як тоді полюбляли писати критики, а відразу — вожак і науковець, поет в новому поколінні літераторів — у нас із ним різниця в п’ять років і для мене він був справді новий ( вибачте, я не прирівнююсь, я лише порівнюю з собою, відсталим від свого покоління, відколи на три роки — слава Богу, мене за планом до двору сплавили з другого курсу театрального інституту до армії перед кремлівським путчем проти Хрущова, а то загримів би при Брежнєву на ті самі 3-4 роки за колючий дріт або зламався, підписував би покаянні листи в газети, як той же, не в докір сказано, Микола Холодний, справді великий Іван Дзюба, або після 9 років відсидки Василь Захарченко, Олесь Бердник… Ми ж усіх дисидентів натоді знали і зналися з ними, та не знали наперед про все! Просто якісь люди приходили на роботу, рилися в шухляді, забирали тебе для свого задоволення як барана чи гусака — і в дальню путь на долгіє года! Я вже сам собі дивувався — гуси ті, хоч покричать, поґелґочуть, а вівці отарою пасуться і вдають, наче нічого і не сталося. (Це в тваринному світі. — В. Д.)

Алла Гоцик (Диба) про Тетяну Винник
16 червня 2018, 13:13   Автор: Алла Гоцик (Диба)

Талалайко, Даринка, Кльоцник, немовля Ромчик та Шурхотунчик

у відлунні рідного дому:

повість-казка Тетяни Винник для тих, хто тільки вчиться читати

Письменницю Тетяну Винник знаю вже багато років. Спогадую її юною студенточкою на сходинах літоб’єднання “Радосинь”, коли вона читала тут свої перші поетичні спроби, а Дмитро Чередниченко намагався щось підказати, десь поправити... І її гру на фортепіано, доки, тоді ще молодюсінький поет Дмитро Чистяк підписував читачам свою першу книгу на  найпершій презентації. Знаю подальші, часом каркаломні зміни в її житті і те, як зачинався журнал для підлітків “Крилаті” і, вже знана письменниця, член НСПУ Тетяна Винник стала його редактором, а наша, теж радосинська письменниця й художниця Катерина Міщук її  “правою рукою” в журналі. Часом читаю в періодиці чи на фейсбуку поезії Винник. Постійно зустрічаюся із нею на літературних вечорах, фестивалях, а схвальні відгуки про “Литаври”, які постали на рідній для Тетяни Анатоліївни Чернігівщині за її ініціативи, безпосередньої участі й організаційної невсипущості не тільки читала у “Літературній Україні” і т. ін., але й чула від багатьох колег-письменників.

Та сьогодні йтиметься про інше. Адже я відкриватиму для себе зовсім іншу Тетяну Винник.  І, чесно скажу, ТАКА ТЕТЯНА мені сподобалась, мабуть, найбільше. В моїх руках сонячно-тепла книжечка “Відлуння нашої хати”, на обкладинці якої примостилися головні герої — маленька школярочка Даринка та її несподіваний приятель Талалайко, казковий хлопчик з горища бабусиної хати.

Оксана Кротюк про Петра Сороку
16 червня 2018, 12:07   Автор: Оксана Кротюк

Петра Сороки не стало. 

Не можу в це повірити...

Який світлий, який глибокий чоловік.

Скільки зробив, скільки ще міг зробити.

Яке справжнє його слово, зокрема, написане для дітей. Справжнє і самобутнє.

Таке улюблене дітьми і так мало донесене до дітей. Несправедливо мало.

Певно, років 8 тому надіслала мені його дитячі вірші Галина Манів  глянь, мовляв, яке письмо для дітей, людина ніде видрукуватись не може.

Відтоді "Малятко" став маленьким його місточком до дітей.

Марія Морозенко про Оксану Кротюк
16 січня 2018, 11:54   Автор: Марія Морозенко

«Думається мені… У своєму житті зустрічала різних-прерізних людей, і в літературі також: хтось, використовуючи можливі та здавалося б цілком неможливі методи піар-технологій, виборює своє особисте місце під сонцем; хтось вперто змагається сам із собою «більше-більше-ще більше», втрачаючи природно-глибоке у власному письмі; хтось, і навіть коли пише сильно, все ще невпевнений у своїх силах…

Звісно, Оксани Кротюк ці визначення зовсім не стосуються. Авторка самодостатня, глибока, шляхетна. А це, третє, хоча й незрідка ігнорується дитячими письменниками, а все-таки виявляється надзвичайно важливою рисою якісної літератури для дітей. Повага до читача і повага до себе як автора – ця нерозривна цілісність письма не завжди поєднується в авторських текстах. Амбітне друге переважно що пересилює перше. Так «народжується» штучне та несправжнє. Оксана Кротюк зауважує про це так: «Автор повсякчас має зберігати в собі відчуття реального дитинства. Не гратися в дитинство, а саме зберігати його всередині себе. Тоді він не присідатиме перед дитиною навпочіпки, не заграватиме з нею, не сюсюкатиме, не обходитиме складних тем і, зрештою, не буде принижувати свого читача слабким, нехудожнім письмом».