Різдвяні міфи у структурі повісті для підлітків Мії Марченко

Питанню зимово-календарного міфу присвятили наукові праці вітчизняні та зарубіжні вчені, а саме: О. Потебня, О. Веселовський, М. Костомаров, В, Антонович, М. Драгоманов, І. Франко, К. Сосенко, В. Перетц, Ф. Колесса, В. Петров, В. Пропп, М. Плісецький, Б. Рибаков, В. Топоров, В. Гусєв, Л. Виноградова, М. Попович та ін. З усіх християнських свят саме Різдво асоціюється з дитинством і родиною. По суті, Різдво – це день народження Спасителя, він – Чудесне Дитя, Божий Син, здійснення пророцтв, отже, Диво.

Мія Марченко, письменниця й відома перекладачка, написала свою першу книгу для дітей та підлітків «Місто тіней», сюжет якої спирається на традиційну для західноєвропейських культур різдвяну міфологію. Вінцем календарного міфу можна вважати різдвяно-новорічний міф, бо саме він є найостатотнішим варіантом міфу про кінець старого та початок нового календарного циклу. Український новорічний міф є неоднорідним, він поєднує у собі церковну традицію, та фольклорну основу. Ці дві форми знаходяться у гармонійному співіснуванні і сприймаються як одне ціле. Різдво має свій традиційний культ, ритуал зустрічі та проведення старого та нового року, тому надмірно сповнений різноманітними обрядами, звичаями які несуть у собі магічність, таїнство, зачарованість.

Кілька міфосценаріїв стали основою повісті Мії Марченко «Місто тіней». Основний у цій повісті – міф про стародавнього Йоля. За міфологічними уявленнями, в ніч зимового сонцестояння (з 21 на 22 грудня) Велика Мати, творець усього сущого, народжує сонячне немовля, бога, що буде правити світом у дні нового року. Щоб поглянути на це диво, на землю спускалися всемогутні боги, ельфи, феї, тролі й навіть вершники Дикого полювання покидали свої притулки. У цей час магія стає доступною навіть звичайним людям, і кожній людині в ночі Йоля під силу змінити своє життя на краще.

В епоху глобальних інформаційно-технологічних змін, на тлі викликів світових пандемій, особливо актуальними вважаємо питання переосмислення багатьма націями їхніх соціокультурних надбань. Частково це пов'язано з виявленням та дослідженням існуючих інформаційних прогалин щодо еволюції соціальних комунікацій відповідних держав.

У фаховому книгознавстві, котре вивчає етапи становлення соціальних комунікацій, розвиток писемності та книгодрукування, завжди актуальними питаннями є дослідження та подальше розкриття своїх історико-культурних пам'яток, до яких належать і дитячі книги надруковані до 1917 року.

В цьому контексті, цілком закономірною, вбачаємо потребу в проведенні атрибуції статистики друку дитячих книг в Україні до початку функціонування державної статистики друку. Принагідно зауважимо, що означена потреба базується на відсутності узагальнених систематизованих статистичних показників друку дитячих книг в дореволюційній Україні за хронологічними, географічними та мовними критеріями обліку.

Біографія письменників завжди в центрі уваги літературознавців, оскільки біографічний метод прочитання художніх текстів – один із найактуальніших у плані аналізу поетики творів, художнього світу автора. Біографія Лесі Українки неодноразово ставала об’єктом зацікавлення літературознавців, критиків, психоаналітиків та письменників. Біографічний матеріал активно використовували у монографічних дослідженнях, нарисах, статтях, розвідках М. Драй-Хмара, М.Зеров, Ю Шерех, А. Музичка, Я. Поліщук, В.Агеєва, С.Павличко, О. Забужко, Н. Зборовська та інші. Художнє осмислення біографії Лесі Українки з використанням документальних джерел знаходимо у повістях А. Костенка та С. А. Скоклюк, романі М. Я Олійника («Дочка Прометея»),   кіноповісті І. Драча («Іду до тебе»).

 Тематична, стилістична та жанрова специфіка текстів, створених на основі біографічних фактів, залежить не тільки від авторського художнього мислення та світоглядних позицій, особистісного ставлення до творчості Лесі Українки, а й часто зумовлена орієнтацією на певну категорію читачів, адресатів тексту. Незважаючи на посилену увагу дослідників до творчості класика української літератури, часто за межею науково-критичного дискурсу залишаються твори, написані для дітей, художньо-біографічні матеріали про письменницю, запропоновані дитячій читацькій аудиторії. У цьому контексті актуальною буде розмова про цикл художньо-біографічних оповідань «Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає сили…» Олеся Ільченка, вміщений у збірці  «Олесь Ільченко про Леонардо да Вінчі, Карла Ліннея, Жюля Верна, Джона Рокфеллера, Лесю Українку, Вінстона Черчіля» (серія «Життя видатних дітей» видавництва «Грані-Т»).

Діана Вінн Джонс відома українській аудиторії насамеперед як авторка «Мандрівного замку Хаула» (в іншій транскрипції – «Гаула») – роману, що набув популярності завдяки анімаційній екранізації Хаяо Міядзакі (2004). Така рецепція творчості провідної представниці британського фентезі доби постмодернізму, оксфордської учениці Дж. Р. Р. Толкіна та К. С. Льюїса, доброї приятельки та, певною мірою, наставниці Ніла Ґеймана, зумовлена передусім політикою українських видавництв, що забезпечують ринок літератури для дітей та юнацтва. Так, у Видавництві Старго Лева (ВСЛ) у перекладі Андрія Поритко вже вийшла вся серія романів про чарівника Хаула: «Мандрівний замок Хаула» (2008, 2011 та 2014 роки), «Повітряний замок» (2018) та «Будинок безлічі шляхів» (2018). В 2019 році побачили світ перші переклади з іншої серії романів письменниці, присвяченої школі чарівника Крестомансі: «Зачароване життя» (пер. Віктора Шовкуна) «Дев’ять життів Крістофера Чанта» (пер. Оксани Самари). Всі романи Д. В. Джонс видаються ВСЛ в серії «Дивовижні світи», кваліфікуються як «фантастичні романи» та адресовані читачам середнього шкільного віку.

Таким чином, стає очевидним принцип відбору творів письменниці, які перекладаються для українського читача [1]. Поштовхом для започаткування перекладів є анімаційний фільм Х. Міядзакі (також вдало перекладений українською та при цьому такий, що суттєво відрізняється від книжкового першоджерела), а картина світів Діани Вінн Джонс є, якщо судити з перекладених романів, суто дитячим (ранньо-підлітковим) фентезі, де описуюються пригоди дивакуватого юнака Хаула та кількох дітлахів, а також черговий магічний навчальний заклад, який у сприйнятті читача дублює поттеріану, хоча й створювався на два десятиліття раніше. Така картина української версії доробку письменниці є особливо прикрою, якщо брати до уваги те, що на українському книжковому ринку вона «компенсується» лише російськими перекладами таких глибоких психологічних творів як «Квартет Дейлмарка», цикл про маґідів, «Вогонь та болиголов» та ін. Аматорські українські переклади, попри гідний поваги ентузиазм авторів, жодним чином не компенсують цієї лакуни.

Марія Олександрівна Вілінська належить до найвідоміших класиків української прози. Творчу діяльність письменниця розпочала наприкінці 50-х років ХІХ ст., на той час вона була єдиною жінкою-письменницею в українській літературі.

Довгий час Марко Вовчок сприймалася літературознавцями й критиками лише як народний заступник і борець проти кріпосництва. Наразі маємо низку літературознавчих праць, в яких відкинута вульгарно-соціологічна оцінка, позитивістськи-народницька, партріархальна система естетичних вартостей. Найцікавішими інтерпретаторами творчості Марка Вовчка І пол. ХХ ст. вважаються М. Зеров та В. Петров-Домонтович. У 1949 р. В. Домонтович створює романізовану біографію «Мовчуще божество», реконструюючи життєпис Марка Вовчка в широкому контексті її доби. У «Романах Куліша» дослідник пише про її «жоржсандизм», увагу до проблем жіночої емансипації, називаючи письменницю «Моцартом любовних історій шістдесятих років». Сучасні дослідження С. Павличко, В. Агеєвої представляють Марію Вілінську не скільки соціальним аналітиком, стільки тонким психологом, здатним відтворити найскладніші нюанси жіночих переживань.

Марко Вовчок – одна з перших в українській літературі звернулася до творчості для дітей. Вона підготувала посібник для початкової школи «Історія для дітей», твори про історичне минуле («Гайдамаки», «Сава Чалий»). Відомо про її активну співпрацю з паризьким письменником і видавцем П’єром-Жулем Етцелем у «Журналі виховання та розваги». У цьому часописі письменниця видрукувала повість на історичну тему «Маруся», згодом – інтерпретацію словацької казки про дванадцять місяців «Зла Колючка та Добра Троянда», варіант російської казки «Королевна – Я». Тут же з’явилися оригінальні твори письменниці французькою мовою («Мандрівка на крижині», «Сестричка»). Окремими книгами у Франції в серії «Альбоми П.?Ж. Сталя» вийшли оповідання Марка Вовчка для дітей молодшого віку «Прудконогий олень» та «Сибірський ведмідь і дівчинка Чепурушка», де письменниця продемонструвала знання дитячої психології, оригінальність створення  захоплюючих сюжетів.