Найтепліше місце — в пеклі. Наділяють добрячою сковорідкою, а першим пеклячим особам видають величезні казани. Видатних грішників у казан кидають, а всіляких різних — гайда до сковороди. А чортинятам-працівникам лише кидай дрова в багаття, слідкуй, щоб грішники шкварчали, зі сковорідок не вистрибували...

Але й у пеклі всяке трапляється. Біля сковорідки під номером 10-20-тик чергували двоє чортенят, Итик та Ятик, молоді й неклепкуваті. Ледарі були! Світ таких не бачив. А пеклом не застрахати! День і ніч лежали Ятик з Итиком біля купи дров, дрімали. Грішникам на сковорідці Ятика з Итиком добре було — негаряче. А бувало, що й замерзали. Тоді вмовляли:

— Благаємо, ставайте до роботи!

— Ще чого?.. — скиглив нитик Итик протяжливо.

— Замерзли! Руки й ноги похололи, — ніяк не вгамуються грішники.

— Мордуйся тут з вами, — сердиться Ятик.

Якось рано вранці, коли СОНЕЧКО мало ось-ось викочувати КОЛИСКУ ЧАСУ, зустрілися молоденький ДЕНЬ та тітонька НІЧКА.

— Доброго дня, тітонько! — привітався ДЕНЬ.

 — Ніякої поваги! Ніколи не бажають доброї ночі. Ось такі вони всі ці дні. Куди біжиш?

— На полі роса впала, пташки прокидаються.

— Півні нічні вже давно проспівали, то й що?

— Побіг я, тітонько, треба до роботи ставати.

— Які в тебе можуть бути справи? — каже НІЧ, позіхаючи. — От я напрацювалася! Декого темрявою лякала. Цвіркунів лоскотала, що ті ледь-ледь вгамувалися. Зірки розбирала, ними небо вбирала.

Почуло СОНЕЧКО, як ДЕНЬ з НІЧКОЮ сперечаються, розсміялося, та й перехилило КОЛИСКУ ЧАСУ. МАЛА ГОДИНОЧКА і впала, та прямо на стежину. Молодий ДЕНЬ побачив, радісно плеснув у долоні:

— МАЛА ГОДИНОЧКА, СОНЯЧНА дитиночка! Стане мені у пригоді.

— ГОДИНОЧКУ я загубила, коли в темряві ходила. Хоча справ багато я зробила, та все одне трохи чогось не встигла, — заперечила тітонька НІЧ.