Піч

31 грудня 2022 року Божого

Знаєте, який хліб найсмачніший? Той, що пече моя бабуся. Коли приїжджаю до неї у село, то відразу ж іду на кухню та нюхаю хліб. Думаєте, я дивакувата? Так, можливо. Навіщо заперечувати очевидне? Мені той запах найприємніший у світі. Я відчуваю свободу. От якби ви спитали мене, як пахне свобода, то саме так і відповіла б — хлібом із печі.

Бабуся відкрає мені скибку від круглого житнього буханця, вмочить у воду, яку приносить із криниці, а тоді в цукор «бах» — і смаколик готовий. Я вже вдягнена, взута в чобітки (бо зима — то вам не літо), беру хліб із цукром і гайда на двір. Якби мама дізналася, що я їм на вулиці, то заробили б ми обидві з бабою на горіхи. Та поки живу в селі, то маю свободу. Насолоджуюся.

Коли бабуся краяла останній хлібець, то я знала, що завтра будемо палити піч і пекти свіжий. Це для мене було чарівним дійством, магічним, цікавішим за будь-яку гру з однолітками.

Як би рано я не прокинулася, а бабця все одно вже була на ногах.

— Бабусю, ти знову замісила хліб без мене! — дорікала я мало не крізь сльози.

— Ти так солодко спала, що шкода було тебе будити, — з відтінком любові в голосі відповідала господиня. — Але все одно встигнеш все інше побачити.

ВИФЛЕЄМСЬКИЙ ВОГОНЬ

19 грудня 2022 року Божого

В небі зірка спалахнула...

Десь народився Господь... — співала тихенько, собі під ніс, Ганнуся, йдучи додому з пластової акції «Розповсюдження Вифлеємського вогню».

У дівчинки змерзли руки й ноги, але це не заважало їй відчувати радість. Вона вперше розповсюджувала разом з іншими пластунами Вифлеємський вогонь миру, добра й справедливості. У неї ще немає однострою, пластової хустки, тому з-під куртки визирала вишиванка. Так попросила вдягнутися сестричка Надія, впорядниця їхнього рою, бо вишиванка — це українське традиційне вбрання.

Одразу з пам’яті виринули сходини з першим пластовим законом: «Бути вірним Богові й Україні». Радість. Радість. Радість. Це те, що відчувала майбутня новачка-прихильниця. Дівчинка не могла зрозуміти, чому їй так світло на душі. Приємно було співати в церкві разом з усіма людьми «Нову радість...». Може, це відчуття від співу різдвяних пісень? Може, від урочистості події? Може, від усвідомлення причетності до чогось важливого та красного?

***

Так тихо вночі,

Ніби кожного влаштовує його доля.

Тихо,

Ніби поруч ліс, в якому темрява думає мовчки.

Так тихо,

Ніби ніхто не знає насолоди хропіти.

Так тихо тепер,

Ніби всі, хто мав щось сказати, поснули на зиму.

Так тихо,

Ніби ми ховаємося від хижака.

Колискова 

Ой ну люлі, Дарочко,

Люба господарочко!

Мій брат – янгол

Розділ третій,

у якому я дізнаюся про великий секрет і (майже) нікому про нього не розповідаю

Ви не повірите, але подіяло! Батьки, мабуть, дослухалися поради, і в мене незабаром буде братик. Почалося все з того, що мама стала дуже дивною. Вона вилежувалася в ліжку аж до десятої ранку. Не ходила на свою ранкову пробіжку. І найдивніше: не готувала нам свій супер поживний і корисний сніданок. Отой із авокадо, хлібцями, яйцем у «мішечок» і зеленим салатом — «я це не їм, я не цапок», як називає його тато. Натомість я хрумкала пречудові, дуже некорисні глазуровані пластівці, якими запасся тато. І навіть не заливала їх молоком.

А ще мама почала їсти дивні речі. Вона робила канапку з чорного хліба, малинового мармеладу і квашеного огірка. Запивала котлети молоком. Їла суп із печивом. А найгірше: вона постійно хотіла чогось незвичного, чого не було вдома, і майже завжди пізно вночі. Татко аж шість разів їздив до цілодобового супермаркету. Останнього разу — по солону карамель. От поясніть мені, будь ласка, як узагалі карамель може бути солоною?