За маяком розхвилювалось,
Заграло море неозоре.
Це з ланцюгів вітри зірвались
І розгойдали Чорне море.

Ідуть і йдуть від небокраю
Високі хвилі-кучугури.
На гриви хвиль буї стрибають,
Немов голодні собацюри.

Цей берег, де світить
                   сигнальний вогонь,
Я знаю, як лінії власних долонь.
На березі цьому багато вже літ
Маяк-чорноморець в дозорі стоїть.

Вертаючи з мандрів навколо землі,
Гудками вітають його кораблі.
Як вірного друга, шанують маяк
Рибалки, поети і кожен моряк.

Понад лиманом трави цвітуть,
Ластівка воду п'є нальоту:
Ледве торкнулась дзьобом до скла —
Ніби алмазом слід провела.

Коли акацій майський цвіт
Запах на березі крутому,
З далеких мандрів теплохід
Вертався поночі додому.

За бортом — хвилі вороні
І море в темряві гуркоче.
Та ось, як вогник у вікні,
Маяк заблимав серед ночі.

Безконечник

Ка-мін-ці-мої-стри-ба-ють,
Ска-чуть-по-во-ді,
З кри-ком-їх-на-здо-га-ня-ють
Чай-ки-мо-ло-ді.

А вода під камінцями
Тихо плюскотить,
Ніби веслами-руками
Човен хлюпотить.