Наукові дослідження
Регулярне зацікавлення в Україні дитячою книгою як об’єктом критичного аналізу розпочалося лише наприкінці 70-х рр. ХХ ст., зі створення щорічного збірника літературно-критичних статей про дитячу літературу „Література. Діти. Час”, що видавався видавництвом „Веселка” (1979 – 1990 рр). Загальний пафос розмови про дитячу літературу (як і самої літератури), зрозуміло, відповідав духові часу, а всебічний аналіз розмаїтого літературного буття часто підмінювався оцінкою на відповідність панівним ідеологічним і дидактичним канонам. Рідко мовилося про дитячу книгу як видавничий феномен. Спроби відновити практику публічного осмислення літературно-видавничих процесів в царині нової української дитячої книги розпочалося лише наприкінці 90-х років з поодиноких коротких рецензій у нових часописах видавничо-книгарської тематики –„Книжник-ревю” (згодом тут було запроваджено спеціальну рубрику „Книжка року. Номінація „Дитяче свято”), „Книжковий огляд”, „Книжковий клуб+”. „Друкарство”, „Палітра друку” тощо. Рецензії на дитячі видання трапляються й в Інтернеті, на сайтах Інтернет-книгарень і відповідних мереж, в електронних версіях та на сайтах видавничих часописів, однак здебільшого це електронні дублі (або версії) опублікованих у пресі матеріалів. |
"…Не менее удачна, как мне кажется, новая повесть-сказка «Лесина пісня». Начинается она так: Любили їх люди та приказували:
- Споконвіку ми разом. Будемо одне про одного дбати. У злагоді та любові житимемо.
Один каже: |