Розвиток сковородинської ідеї «сродної праці» у пригодницько-шкільних повістях для дітей 1960-1980-тих років (на матеріалі прози Олексія Огульчанського, Бориса Комара, Анатолія Давидова)

«Людина народжується двічі: вперше – коли з’являється на світ, удруге – коли стає трудівником», – стверджує народна мудрість. Органічною складовою філософського вчення Г. Сковороди є його засадниче поняття про «сродну працю». На думку мандрівного філософа, мудрою і щасливою можна назвати лише ту людину, яка усвідомила спорідненість своєї душі й тієї справи, яку вона обирає головним заняттям у своєму житті, до якої прагне з дитячих літ. Ця природна відповідність, спорідненість душі й справи всього життя і є «сродною працею».
Про філософське й літературне освоєння концепції «сродності» в духовній спадщині Г.Сковороди писали такі дослідники: Д. Багалій, Ю. Барабаш, Г. Верба, І. Головаха, В. Ерн, А. Єфименко, В. Житченко, І. Іваньо, М. Кашуба, І. Ковалівський, О. фон Кульчицький, О. Лисенко, М. Маслін, О. Мишанич, А. Мудрик, Ф. Поліщук, П. Попов, Л. Рижак, Б. Рубчак, І. Табачников, Л. Ушкалов, Н. Юхименко та ін.
У цій статті ми робимо спробу окреслити найсуттєвіші грані засадничого сковородинівського поняття «сродність», розкрити тлумачення цього поняття у творчій спадщині філософа й показати особливості відтворення ідеї «сродної праці» у пригодницько-шкільних повістях для дітей 1960-80-х років О. Огульчанського, Б. Комара, А. Давидова.

Специфіка змалювання культури первісних людей періоду неоліту в історико-пригодницьких повістях для дітей «Країна інкурів» Олексія Огульчанського та «Цілющий камінь» Анатолія Давидова

Література для дітей є вагомим чинником у справі залучення юного покоління до вивчення вітчизняної духовної і матеріальної культури. Змістовно й художньо вартісна історична книга допомагає сформувати у дитини-читача інтерес до дослідження своїх витоків і повагу до національних та світових надбань. З особливим зацікавленням діти сприймають пізнавальний історичний твір, в ідейно-тематичне осердя якого покладена пригода – надзвичайна подія.

Пригодницький сюжет приваблює мотивом таємничості, ігровим началом. Наявність активного героя, ровесника юного адресата, робить історико-пригодницький твір більш доступним для рецепції підлітка. Найчастіше пригода пов’язана з мандрівкою, із розкриттям якоїсь таємниці. Ми зосередимося на зразках такої прози в українській літературі періоду 1960-1980-х років.

Проблема свободи є однією з найважливіших світоглядних проблем, вона здавна перебуває в центрі уваги філософів, теологів, політологів, правознавців тощо. Як стверджують філософи, нині маємо близько двохсот визначень терміну «свобода», що засвідчує як її багатовимірність, так і неоднозначність її сприйняття [12, с. 24].
Особливого звучання проблема свободи набуває в наш час кардинальних соціальних, енерго-інформаційних та інших змін, коли, згідно з езотеричною традицією, починається Епоха Водолія, астрологічного знаку, який відрізняється своїм волелюбством [9, с. 232], а людство, згідно з твердженням соціолога із США Елвіна Тоффлера, здійснює перехід у фазу «Третьої Хвилі» розвитку цивілізації – фазу постіндустріального, інформаційного суспільства [10, с. 365].
У цій фазі людство стає космічним фактором, тобто наслідки техногенної діяльності людей починають дедалі більше виходити за межі планети Земля, також, з іншого боку, усе з більшою інтенсивністю та наполегливістю освоюються глибини людської психіки, що часто робиться не з добрими намірами.

Ми знаємо, що соціалізація дітей відбувається, зокрема, через культурний продукт, який та споживає: кіно, телевізійні програми, журнали та, звісно ж, книжки. Про вплив останніх на дітей американська дослідниця Марша Ліберман свого часу зазначила: можливо, сугестивна сила літератури зростає пропорційно до її здатності захоплювати[1]. Тож, що кращою є дитяча книжка, то небезпечнішою вона може бути. З розвитком теорій постколоніалізму, феміністичної, марксистської критики, екокритики та інших студій дитяча література завдяки своїй сугестивний силі опинилася в центрі уваги як джерело засвоєння дітьми різноманітних стереотипів, поведінкових зразків, систем цінностей. Сучасна українська дитяча література в цьому контексті є напрочуд цікавим об’єктом для дослідження. Адже, з одного боку, вона поступово адаптується до глобалізаційних і полікультурних вимог, а з іншого – свідомо плекає деякі рудиментарні погляди та стереотипи.

Питання щодо визначення підліткової літератури, а також проблеми написання художніх текстів для підлітків хвилюють не тільки українських науковців, педагогів та бібліотекарів, але й українських авторів. Нещодавно на засіданні круглого столу «Видання для підлітків у сучасному літературному та навчально-виховному процесі», організованому «Центром дослідження літератури для дітей та юнацтва» та рейтингом «Книжка року 2011», названі питання опинилися в центрі уваги. Українські дослідники запропонували дефініції підліткової літератури, зокрема прозвучав і такий термін, як «адолесцентний роман». Ці питання спонукали мене переглянути особливості визначення підліткової літератури в США, оскільки я вивчаю досвід саме цієї країни у сфері дитячої літератури. Також я намагалася розібратися, що розуміють під «адолесцентним романом», і чи потрібен нам узагалі подібний термін.
Перш ніж звернутися до американських теорій, хочу зазначити, що вони оперують більшою кількістю термінів та понять, які не завжди можна адекватно перекласти українською мовою (вочевидь, саме ця проблема й породжує появу таких «новотворів», як «адолесцентний роман»). При перекладі я спробую обійтися традиційними поняттями «підлітковий вік», «підліток», «підліткова проза», «юнак», «юність», не вдаючись до неологізмів. На жаль, деякої плутанини уникнути не вдасться. Отже, продовжимо.