ЖАНРИ ТА СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ ПРОЗИ ДЛЯ ДІТЕЙ

Сучасна проза для дітей за часовими рамками — це 90-ті роки XX та початок XXI ст., тобто період незалежності України. Вікова категорія, про яку йдеться, учні 5-9 класів.

В означений період з’явилося багато нових імен і велика кількість текстів, адресованих дітям. Поряд із класиками (Всеволод Нестайко, Анатолій Дімаров, А. Костецький, Володимир Рутківський, Ярослав Стельмах, ), які продовжують (продовжували) працювати у царині дитячої літератури, з’явилося ціле гроно письменників, чия творчість адресована дітям: Іван Андрусяк, Валентин Бердт, Леся Воронина, Олександр Гаврош, Сергій Гридін, Олександр Дерманський, Оксана Думанська, Марина та Сергій Дяченки, Андрій Кокотюха, Оксана Кротюк, Оксана Лущевська, Галина Малик, Зірка Мензатюк, Марина Павленко, Ігор Січовик, Наталка Сняданко та ін.

Всеволод Нестайко – майстер пригодницької прози

Всеволод Нестайко – класик дитячої літератури, який органічно вписався у сучасний літературний процес своїми новими та оновленими творами. Він автор 30-ти різножанрових художніх текстів: повістей, оповідань, казок, п’єс. Талановиті твори, написані в радянський період, автор перевидав у новій редакції, вдихнувши нове життя і позбавивши твори ідеологічних нашарувань. Зокрема, це трилогія «Тореадори з Васюківки», повісті «Одиниця з обманом», «П’ятірка з хвостиком». Уже за часів незалежної України Всеволод Нестайко написав більше десятка нових талановитих творів: повісті «Супер «Б» з «фрикадельками», збірку детективів «Таємничий голос за спиною», повість «Казкові пригоди Грайлика», «Чарівний талісман», повісті-казки «Чорлі», «Чарівні окуляри», детективну казку «Ковалі Щастя, або Новорічний детектив», продовження популярної повісті «Найновіші пригоди Косі Вуханя та Колька Колючки» та «Дивовижні пригоди незвичайної принцеси» та ін.

Жанрово-стильові особливості сучасної авторської казки

Казка як жанр має свою історію і традиції. У теорії літератури (І. Безпечний, О. Галич, Ю. Ковалів, І. Райкова, А. Ткаченко) літературна (авторська) казка розглядається як жанровий різновид епосу. Це «художній твір письменника, який модифікуючи жанрово-стильові особливості фольклорної казки, формує новий за якістю художній текст із різними інтертекстуальними елементами (цитатами, ремінісценціями, алюзіями тощо)». [ЛЕ 2007: 568] Цим терміном «називають і оригінальні авторські твори, у яких елементи реалій поєднані з вигадкою, яскравим фантазуванням». [ЛЕ 2007: 568]. Літературну казку вважають метажанром, адже серед творів є повісті, поеми, романи, утопії. Тому цей жанр найчастіше піддається модифікації.

Українська літературна казка була об’єктом дослідження О. Горбонос, О. Гарачковської, Л. Дерези, Н. Тихолоз, Г. Сабат, Ю. Ярмиша, однак про сучасну авторську казку, її жанрові особливості досліджень немає за винятком поодиноких статей за персоналіями і конкретними творами (Т. Качак, М. Крук, Н. Марченко).

Тема втраченого дитинства у сучасній прозі для дітей та юнацтва

(на матеріалі автобіографічної прози Володимира Рутківського)

Тематика сучасної літератури для дітей та юнацтва – цікавий предмет літературознавчих студій. Цілісне уявлення про нього може сформуватися тільки на основі ґрунтовного аналізу пласту літератури початку ХХІ століття. Завдання ускладнюється не тільки через відсутність наукових праць теоретичного характеру, які б пропонували методи, прийоми та підходи до аналізу літератури для дітей як специфічної галузі, а й тому, що йдеться про тексти, які не пройшли апробації часом, не отримали належної критичної рецепції та літературознавчої оцінки.

«Повість для дівчаток» в літературі для дітей та юнацтва ІІ пол. ХХ – поч. ХХІ століття.

Специфіка моделювання образів

Література для дітей та юнацтва являє собою комплекс творів, що промовляють своїм змістом і формою до дитячого/юнацького універсуму, в основі якого – особливе світосприйняття, мислення, своєрідний світогляд, психологія тощо. Її природа як комунікативного явища не в останню чергу продиктована позалітературною реальністю (морально-етичними нормами суспільства, онтологічним цінностями, соціологічними канонами), ретранслятором якої в художньому тексті виступає його автор. Акумульований у творах життєвий досвід сприяє адаптації реципієнта в сучасному світі, його соціалізації. Відтак, цілком логічно, що в комунікативному діалозі автор – читач доросла людина, виступаючи його носієм, декларуючи універсальні суспільні істини, так чи інакше спонукає до їх засвоєння реципієнтом. Важливе місце з-поміж них посідають уявлення про гендерні суспільні ролі людини, гендерні стереотипи й гендерну ідентичність. На думку сучасних дослідників [13], література для дітей є впливовим агентом гендерної соціалізації.