Християнсько-релігійний дискурс української прозової літературної казки

другої половини ХХ – початку ХХІ століття

Літературна казка – найпродуктивніший і найпопулярніший жанр літератури для дітей. Її історія відображає особливості літературного процесу, а також своєрідність літературно-фольклорної взаємодії в різні історико-культурні періоди. Письменники, шукаючи відповіді на важливі питання сучасності, художньо осмислюючи вічні проблеми людського буття, часто звертаються до цього жанру, його філософії, психологічного підґрунтя, законів поетики і стилю.

Варто зазначити, що особливості, притаманні літературній казці, почали формуватися ще на ранніх етапах її становлення й розвитку. Теоретичне ж обґрунтування жанру прийшло набагато пізніше. Спроба узагальненого універсального визначення авторської казки свого часу була зроблена Ю. Ярмишем: «Літературна казка – такий жанр літературного твору, в якому в чарівно-фантастичному або алегоричному розвитку подій і, як правило, оригінальних образах та сюжетах у прозі, віршах та драматургії розв’язуються морально-етичні та естетичні проблеми» [1, с. 87]. Звертаючи увагу на сюжетно-композиційні особливості літературної казки, дослідник підкреслює, що вона представлена в усіх родах літератури – епосі, ліриці і драмі.

Специфіка казково-фантастичного моделювання світу в повісті-легенді Б. Харчука «Планетник»

Однією із провідних тенденцій розвитку сучасної прози став жанровий синтез, що активізував появу в літературі синтетичних жанрів. Ця тенденція, на думку Ю. Коваліва, генетично зумовлена вродженим синкретизмом мистецтва й настановою письменства на узагальнене художнє осягнення довкілля (Ковалів 2012:44). Проблема руйнування жанрових меж, усвідомлення властивості жанрів бути розімкненою структурою в теорії жанрології лишається актуальною: «Можна вирізняти включені жанри як самостійні, проте проблематичним у жанрології лишається сам цей поділ як і принцип підходу до жанрової інтертекстуальності» (Бовсунівська 2008:494).

Специфіка хронотопу пригодницько-історичної повісті В. Рутківського «Сторожова застава»

Історична тема в художній літературі була й лишається сьогодні досить актуальною й популярною серед реципієнтів. Сягаючи своїм корінням фольклору, житійної літератури, історичних хронік, історична проза акумулює „комплекс художньої інтерпретації минулого нашого народу” (В. Разживін). Незважаючи на жанрову приналежність того чи того твору, її єднає художній матеріал – історія, подія, що відбулася за давніших часів, тобто така, що в часовому вимірі вважається завершеною. За слушним зауваженням Нонни Копистянської, „Історичні жанри мають значення не тільки самі собою, але й тому, що в них, зокрема у романах Вальтера Скотта, зародився історизм, який відкрив залежність людини від загальноісторичних подій та обставин” [2, с. 257].

ПОДОЛАННЯ ТЕМАТИЧНИХ ТАБУ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА: ПОСТКОЛОНІАЛЬНА ПРАКТИКА

Значною мірою поява нових тем та проблем у сучасній літературі для дітей та юнацтва продиктована запитами читачів, особливістю культурного та суспільно-економічного розвитку сьогодення. Однією із центральних тенденцій тематичного оновлення сучасної української прози  являється порушення письменниками тих тем, які були заборонені. Йдеться про радянську літературу для дітей та юнацтва, заангажовану ідеологічно, обмежену тематично й функціонально, що надто виразно виявляється у порівнянні із сучасними текстами. Зважаючи на те, що аналізована проза написана у пострадянський період нашого суспільства, цілком виправдано розглядаємо її, використовуючи наукові здобутки постколоніальних студій.

Мета дослідження — окреслити тематичний спектр сучасної української прози для дітей та юнацтва, відзначити основні аспекти його оновлення на основі подолання табу, актуалізації постколоніальних ознак художніх текстів.

Об’єкт аналізу — написані  у ХХІ столітті прозові твори Валентина Бердта,  Сергія Гридіна, Оксани Думанської, Оксани Лущевської, Галини Малик, Марини Павленко, Володимира Рутківського та ін.

Теоретико-методологічною базою дослідження стали наукові положення постколоніальних студій Оксани Грабович, Петра Іванишина, Марка Павлишина, історичні ракурси вивчення умов розвитку колоніальної літератури Оксани Федотової, а також літературознавчі дослідження текстів для дітей та підлітків Уляни Гнідець, Наталії Марченко, Оксани Січкар та інших.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПРОБЛЕМИ НАСИЛЛЯ У СУЧАСНІЙ ЛІТЕРАТУРІ ДЛЯ ДІТЕЙ:  АВТОРСЬКА ПОЗИЦІЯ ТА ЧИТАЦЬКА РЕЦЕПЦІЯ

Сучасна українська література для дітей — політематична та різножанрова, однак є низка проблем, які недостатньо прописані. Такий стан речей пов’язаний, по-перше, із традицією оминати у літературі, адресованій дітям, тем смерті, насилля, передчасного дорослішання та отримання невластивого дитинству досвіду, психологічних проблем соціалізації тощо. По-друге, небажанням письменників поринати у складний і суперечливий реальний світ дитини чи підлітка, тоді, як значно простіше писати про вигаданих героїв у віртуальному чи фантастичному вимірі.

Сьогодні неодноразово наголошуємо, що книжка, щоб бути цікавою дитині, має давати відповіді на запитання, які її хвилюють; викликати емоції та переживання, асоціації із життєвим досвідом, розширюючи при цьому світобачення читача; пропонувати моделі гуманної поведінки, актуальні у сучасному суспільстві чи навпаки — засуджувати та викривати певні поведінкові практики індивідуального чи колективного характеру. Вивчення художньої літератури (як й інформаційного простору та освітнього середовища) з метою виявлення та критичного засудження пропаганди насилля, а також аналізу шляхів запобігання агресії та жорстокості серед дітей і підлітків, їх психологічної підтримки — на часі. Зрозуміло, що подібне дослідження вимагає перетину кількох наукових площин: літературознавчої, соціологічної, психологічної, педагогічної, філософської тощо.