ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПРОБЛЕМИ НАСИЛЛЯ У СУЧАСНІЙ ЛІТЕРАТУРІ ДЛЯ ДІТЕЙ:  АВТОРСЬКА ПОЗИЦІЯ ТА ЧИТАЦЬКА РЕЦЕПЦІЯ

Сучасна українська література для дітей — політематична та різножанрова, однак є низка проблем, які недостатньо прописані. Такий стан речей пов’язаний, по-перше, із традицією оминати у літературі, адресованій дітям, тем смерті, насилля, передчасного дорослішання та отримання невластивого дитинству досвіду, психологічних проблем соціалізації тощо. По-друге, небажанням письменників поринати у складний і суперечливий реальний світ дитини чи підлітка, тоді, як значно простіше писати про вигаданих героїв у віртуальному чи фантастичному вимірі.

Сьогодні неодноразово наголошуємо, що книжка, щоб бути цікавою дитині, має давати відповіді на запитання, які її хвилюють; викликати емоції та переживання, асоціації із життєвим досвідом, розширюючи при цьому світобачення читача; пропонувати моделі гуманної поведінки, актуальні у сучасному суспільстві чи навпаки — засуджувати та викривати певні поведінкові практики індивідуального чи колективного характеру. Вивчення художньої літератури (як й інформаційного простору та освітнього середовища) з метою виявлення та критичного засудження пропаганди насилля, а також аналізу шляхів запобігання агресії та жорстокості серед дітей і підлітків, їх психологічної підтримки — на часі. Зрозуміло, що подібне дослідження вимагає перетину кількох наукових площин: літературознавчої, соціологічної, психологічної, педагогічної, філософської тощо.

Коронована Попелюшка, або Як потрапити в історію

(за романом О. Слоньовської «Дівчинка на кулі»)

Ольгу Слоньовську як прозаїка відкрила для себе вперше, хоча знаю, що «Дівчинка на кулі» не єдиний її епічний твір. Уперше прізвище Слоньовська пам'ять зафіксувала у 90-ті роки, коли в одному з науково-методичних журналів друкувалися її конспекти уроків для 10 класу. Вразило, що не було слабких конспектів, матеріал до уроків був запропонований змістовний, глибокий; форми, методи, прийоми роботи відзначалися різноманітністю. Словом, знахідка для вчителя-словесника. Потім раптом усвідомила, що збірка віршів «Гердани», якою зачитувалася кілька років поспіль, написана тією ж особою. Поезія була щирою і небагатослівною. Несподіваність висновків збивала з пантелику якоюсь граничною прозірливістю і болючою правдою: «Чому… Всі чесні і, усі прямі шляхи Виводять завжди тільки на Голгофу?», «В наш час не помирають від кохання. Ті, що клянуться, що умруть, — тим більш», «А смерть не страшна, як людині є Бодай за що вмерти», «Правда завжди красива й страшна, Мов кульова блискавка».

Морфологія стилю Галини Малик

(на прикладі фантастичних повістей «Злочинці з паралельного світу», «Злочинці з паралельного світу-2» та повісті-сюр «Абра&Кадабра»)

Творчість Галини Малик давно поцінована читачем: дошкільнятами, молодшими школярами, підлітками й дорослими. Її твори: казки «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії», «Подорож до країни Сяк-Таків. Пригоди дівчинки Алі в країні Сяк-Таків», повість «Сміятися заборонено!», п’єса «Пригоди в зачарованому місті», фантастичні повісті «Злочинці з паралельного світу» та «Злочинці з паралельного світу-2», зокрема останні, стали знаковими у дитячій літературі останніх десятиліть. Про це свідчить перша премія Міжнародної книжкової ярмарки у Києві «Книжковий сад» у номінації «Світ дитини» за книжку «Злочинці з паралельного світу» (2002), спеціальний диплом Міжнародної книжкової ярмарки у Києві "Книжковий сад» за книжку «Злочинці з паралельного світу-2» (2004), а також присудження літературної премії імені Лесі Українки автору за повість «Злочинці з паралельного світу».

Пенталогія Марини Павленко: жанрово-стильові особливості

Марина Павленко знана як науковець, письменниця, літературознавець, художник-ілюстратор. Це поєднання не таке вже й рідкісне для сучасного філолога. Фахові знання теорії та історії літератури, літературознавчі студії є гарним підґрунтям для літературної творчості. Як представник письменницького цеху Павленко дебютувала зі збіркою віршів для дітей «Бузкові зошити» (1997), потім була «Чар-папороть» (2002), поезія для дорослих і книжка «дорослих» оповідань «Як дожити до ста» (2004). Згодом почав творитися своєрідний книжковий «серіал» про Русалоньку, що приніс широке визнання і популярність автору.

Було, є і ще буде безліч спроб пояснити, чим справжня поезія відрізняється від різного роду ерзац-поезій. Над цією проблемою, наприклад, задумувався Євген Маланюк, один із найпотужніших наших інтелектуалів. Про троянду й соловейка, — писав він, — досі написано безліч віршів — від Гафіза до наших днів. На цю тему писатимуть вірші й далі, бо теми справжньої поезії тим більш вічні, чим поезія справжніша.

З’являється питання: чому з віршів про троянду й соловейка так мало залишається імен і так мало творів? Коротко кажучи, чому з тієї безлічі віршів тілька кілька творів є п о е з і є ю?

На вістрі ножа — границя між ними.   

І то — добра форма, і це — добра форма. І там — рими, і тут рими. І там — слова, і тут — слова. І там слово «обрій», і тут «обрій». Але то — п о е з і я, а це — лише в і р ш і».

Не берусь внести ясність у це вічне запитання, бо й навіть Євген Маланюк, довго покружлявши над цією проблемою, дійшов, як на мене, до красиво висловленого, та все ж дещо загального висновку, що «поезія — це вірш, наладований енергією, подібною до електричности».