У музеї

       В музейній залі тиха так –

       Ми навіть мухи чули…

       Учитель каже: – Дихає

       Тут – чуєте? – минуле!

                  Муха

       У класі така розруха!

       Це учні ловили муху.

       Спочатку упала ваза

       Й розбились ущент одразу.

       А потім зірвалась дошка

       І всіх налякала трошки.

       Лякатись було не варто –

       Вазон полетів під парту!

        Малювала дівчинка місто

        Малювала дівчинка місто,

        І було у місті тім тісно.

        Там спинались в небо будинки

        І росли у парку ялинки.

        Поспішали діти у школу,

        Починався матч із футболу.

        Там гукала мама до сина,

        І кудись звертала машина.

           Це у дітей – канікули

         Це у дітей — канікули,

         А у свиней — кувікули!

         А в жабенят — ква-квакули,

         А в цуценят — гав-гакули.

Я хочу сидіти з мелікою!

Сьогодні я йду до школи разом із Захаром. Власне, іде тільки Захар. Він простує широкими кроками, а мені доводиться підтюпцем бігти поряд із ним, наче я на фізкультурі здаю крос. Взагалі-то він має мене проводжати, бо вчиться у тій самій будівлі, тільки вхід у них інший. Та найчастіше Захар просто кидає мене серед двору або й на півдорозі, так поспішає до своїх друзів.

Зранку мій братик копається ще довше за мене, тож потім починається постійне: «Ворушись, Майко!». Із Захаром не поуявляєш себе ані альпіністкою, ані мандрівницею.

— У тебе надто короткі ноги! — бурчить Захар.

— А в тебе надто коротка пам’ять! —кричу я.

— Ворушись, галь-мо-зав-ре!

— Не кричи, ма-раз-мо-дак-ти-лю!

У дев’яти випадках із десяти ми вертаємося до під’їзду, бо Захар щось забув.