Волохата красуня

Гуляти мене водять у парк біля дому. Через дорогу переходити не треба, тому я бігаю без шлейки. Дуже зрідка мене беруть на повідок, коли ми ходимо на прогулянку містом. У парку гуляють й інші собаки зі своїми людьми, і всі ці люди теж люблять збирати какульки своїх песиків у пакетики — це так мило! У мене є товариш — чихуахуа Арнольд. Він дуже малесенький з ніжками-павутинками і хвостиком-бубликом. А ще Арнольд дуже красиво гавкає! Як я заздрю його голосу! Це не звичайний «Гав!», а довге й протяжне «Гау-вау-вау!». Я завжди його прошу так поспівати, а от його людина сердиться і ши­кає на нього: «Фу, Арнольде! Цить!».

Є ще симпатична бульдожка-француженка Тільда. Як ми з нею обіймаємось!

— Привіт, Тільдо! — гукаю я здалеку.

— Лео-Фу! Лео-Фу! Це ти! Це ти-и-и-и-и! — верещить Тільда і біжить мені назустріч. її вуха лопочуть, наче крила, щічки стрибають вгору-вниз, слина летить навсібіч, язик метляється на вітрі — це так романтично і красиво!

Украдені

(уривок в авторському виконанні)

Вони боялися навіть дихати, сподіваючись, що той, хто наробив стільки шелесту, пробіжить мимо, не помітивши їх. Але щось невидиме вдарило по ногах і голосно заскавуліло.

— Сардель! — впівголоса радісно скрикнув Йожеф. — Ну й налякав ти нас.

— Нічого собі! — вихопилось у Васька. — Як же він нас знайшов? І як ти його впізнав у темряві?

Діти вилізли з куща і рухалися широкою лісовою просікою в напрямку дороги, який їм вказував Берті.

— Ти б краще запитав, як вас знайшов я. Вам пощастило, що я добре орієнтуюся, швидко запам’ятовую будь-яку дорогу. Я б іще раніше до вас прийшов, але не все так просто, як на прогулянці. Трохи все ж заблукав. Та воно й на краще, якраз достатньо стемніло. А собаки — вони ж розумні, нюх на господаря гарний мають. Коти додому повернуться, як би далеко ти їх не завіз, а собаки йдуть за людиною, навіть за сотні кілометрів знайдуть. Цьому, бач, знадобилася доба з гаком, та все ж знайшов!

               Наші гори

      Ой, на гору Плішку

      Легко вийти пішки.

      А на той Синяк

      Ну ні так ні сяк!

      Ой, із гори Діл

      Видно десять сіл.

                       У музеї

       В музейній залі тиха так –

       Ми навіть мухи чули…

       Учитель каже: – Дихає

       Тут – чуєте? – минуле!

                  Муха

       У класі така розруха!

       Це учні ловили муху.

       Спочатку упала ваза

       Й розбились ущент одразу.

       А потім зірвалась дошка

       І всіх налякала трошки.

       Лякатись було не варто –

       Вазон полетів під парту!