Наукові дослідження




Пенталогія Марини Павленко: жанрово-стильові особливості
16 січня 2015, 16:22   Автор: Лілія Миколаївна Овдійчук

Пенталогія Марини Павленко: жанрово-стильові особливості

Марина Павленко знана як науковець, письменниця, літературознавець, художник-ілюстратор. Це поєднання не таке вже й рідкісне для сучасного філолога. Фахові знання теорії та історії літератури, літературознавчі студії є гарним підґрунтям для літературної творчості. Як представник письменницького цеху Павленко дебютувала зі збіркою віршів для дітей «Бузкові зошити» (1997), потім була «Чар-папороть» (2002), поезія для дорослих і книжка «дорослих» оповідань «Як дожити до ста» (2004). Згодом почав творитися своєрідний книжковий «серіал» про Русалоньку, що приніс широке визнання і популярність автору.

Творець «еліксиру для дитячого мозку»
6 травня 2014, 15:44   Автор:  Григорій Клочек

Було, є і ще буде безліч спроб пояснити, чим справжня поезія відрізняється від різного роду ерзац-поезій. Над цією проблемою, наприклад, задумувався Євген Маланюк, один із найпотужніших наших інтелектуалів. Про троянду й соловейка, — писав він, — досі написано безліч віршів — від Гафіза до наших днів. На цю тему писатимуть вірші й далі, бо теми справжньої поезії тим більш вічні, чим поезія справжніша.

З’являється питання: чому з віршів про троянду й соловейка так мало залишається імен і так мало творів? Коротко кажучи, чому з тієї безлічі віршів тілька кілька творів є п о е з і є ю?

На вістрі ножа — границя між ними.   

І то — добра форма, і це — добра форма. І там — рими, і тут рими. І там — слова, і тут — слова. І там слово «обрій», і тут «обрій». Але то — п о е з і я, а це — лише в і р ш і».

Не берусь внести ясність у це вічне запитання, бо й навіть Євген Маланюк, довго покружлявши над цією проблемою, дійшов, як на мене, до красиво висловленого, та все ж дещо загального висновку, що «поезія — це вірш, наладований енергією, подібною до електричности».

Те, що Анатолій Качан є п о е т о м, а його твори п о е з і є ю, здається, визнають усі, хто висловлювався про нього та його творчість. Беззастережно віриш, наприклад, Миколі Вінграновському: «Мій Анатолій Качан — це не той віршувальник, що пише-мордує слова, мучить себе і їх щодня і щоночі, а той, хто є надзвичайною рідкістю серед нас, той, хто з нічого творить те, що ми називаємо окрасою свого життя — поезією. Я люблю поезію Анатолія Качана, бо в ній — насолода для душі, тихе свято душі, частинка її безсмертя». Про сугестивність творів поета (а саме вона є ознакою їх енергетичності) цікаво висловився Володимир Рутківський, назвавши його «поетом двадцять п’ятого кадру».

Салюк Б. А. Perpetuum mobile дитячої літератури : типологія традиційних образів дитини-бешкетника : монографія / Б. Салюк. – Донецьк : ЛАНДОН-ХХІ, 2013. – 216 с.

Наукові студії, присвячені літературі для дітей і про дітей, набувають все більшого розмаху. Від спорадичних міркувань, критичних рецепцій окремих творів чи творчості письменників, дослідники прямують до теоретичних узагальнень, глибокого аналізу із використанням різноманітних підходів та апробацією новітніх методологій.

 

У видавничій справі настала епоха кардинальних змін. Концепти інновацій, які ще 10 років тому мали статус футуристичних або ж і зовсім нездійсненних, сьогодні втілюються у цілком реальні видавничі продукти, активно заповнюючи ринкові ніші. Новий виток розвитку — це реакція галузі на виклики «цифрової революції» [1, с. 45]: інтеграція інтелекту людини в електронні мережі комунікацій, активне розширення його можливостей, зміни сприйняття, обробки інформації, а також звичних уявленнях про книгу, читання і читача.

У видавничій справі такі процеси викликали бурхливий розвиток інноваційного потенціалу. Активне інкубування та поширення інновацій розпочалося в сегменті книговидання для дітей. Те, що сьогодні зароджується і розвивається у ньому, може стати материнським трендом для наступних поколінь читачів і розповсюдитись на інші сегменти галузі.

Краєзнавство – це комплекс наукових дисциплін, різних за змістом та методами дослідження, але які у своїй сукупності ведуть до наукового і всебічного пізнання краю. Таке пізнання не оминають у своїй творчості багато письменників, поетів, художників, бо енергія рідної землі, народної пам’яті, багатства історії допомагає їм у виявленні нагальних проблем сучасності та пошуку шляхів їх вирішення. Прикладів художнього освоєння краєзнавчого матеріалу в доробку вітчизняних митців ХХ століття можна знайти багато. Наведемо кілька прикладів.

Сучасний поет та літературний критик В. Базилевський створив кілька циклів віршів, де описує цікаві моменти з історії зарубіжних країн. Наприклад, добірка «З вершини Мтацмінди» розкриває особливості грузинської культури, а цикл «Відкриття Болгарії» – насичений історичною пам’яттю балканської країни. Є в автора вірші, в яких він торкається національної історичної спадщини: «Онуфріївський парк», «В садибі Тобілевича...», «Канівські строфи», «Ні Ненаситець, не Будило...» та ін. За допомогою таких творів письменник по-перше, вводить українського читача у світовий культуропростір, а по-друге, культивує інтерес до національних пам’яток.