Наукові дослідження




Вагоме місце в системі літератури для дітей та юнацтва посідає казка; жоден жанр не може конкурувати з її бурхливою еволюцією, що активно розпочалася в ХІХ ст. й продовжується донині. Це складний процес, що фіксує з’яву спектру жанрових різновидів: синтетичних (повість-казка, казка-байка, казка-поема, казка-легенда, казка-новела, казка-притча), функціональних (пізнавальна, дидактична, розважальна), тематичних (анімалістична, урбаністична, новорічно-різдвяна). Вони виявляють свою продуктивність у новітньому періоді розвитку української літератури для юного читача, визначають її жанрово-стильову своєрідність. Знахідки та відкриття письменників репрезентують мистецькі інновації у площині жанру, оригінальні підходи до розробки традиційних у літературі тем, що дозволяє успішно вписати її в сучасний націокультурний простір.

У наукових студіях  Оксани Гарачковської, Ольги Горбонос, Людмили Дерези, Галини Сабат, Олени Тараненко, Наталі Тихолоз, Оксани Цалапової звернено увагу на жанрову типологію й поетику авторського казкового тексту, його сюжетні особливості, індивідуально-творчі та фольклорні образно-художні сегменти, окреслено роль казки у процесі становлення художнього сприйняття тексту. Казка, як і інші малі прозові форми, має тенденцію до утворення циклічних структур як сукупності самостійних художніх творів, що утворилися в результаті авторського задуму в естетичну цілісність [1, с. 734]. Щоправда, цикли українських літературних казок допоки лишаються на периферії дослідницької  уваги.

До теоретичного осмислення проблеми літературного циклу зверталися М. Бахтін, А. Білецький, М. Дарвін, Б. Ейхенбаум, А. Кулик, Н. Лейдерман, Л. Ляпіна, Н. Старигіна У. Фохт, Г. Фридлендер та ін. Науковці мовлять про первинний і вторинний (за термінологією М. Дарвіна), авторський і читацький (за І. Фоменко), зв’язаний і довільний (за Є. Хаєвим) цикли художніх творів. У кожній із авторських версій диференціації беруться до уваги внутрішні зв’язки між окремими текстами циклу, авторський задум, наявність ключових і периферійних творів тощо.

Проблемно-тематична щільність текстів, спільність мотивів, стиль і композиція – чинники, що ріднять первинний, авторський, зв’язаний (за різними класифікаціями) цикли. Водночас друга категорія (вторинний, читацький, довільний цикли) характеризується, згідно із дослідженнями науковців, більш довільними зв’язками між текстами й більше наближена до розуміння поняття збірки літературних творів. Висновки вчених зроблені на підставі студіювання поетичних і прозових текстових циклових структур. Взявши до уваги розуміння циклу як типу естетичного цілого, сукупності самостійних творів, що належать до одного виду мистецтва, створені одним автором і скомпоновані ним у певну послідовність; герменевтичної структури текстово-контекстної природи, яка включає систему зв’язків між текстами, що його утворюють [2], спробуємо вдатися до аналізу збірників/циклів прозової української літературної казки, аби виявити системні елементи казкових циклів, способи їх текстової організації. 

Зміни в політичному, соціальному, культурному житті країни, що відбуваються нині в державі, зумовлюють посилення інтересу до вітчизняної історії, витоків національної культури, національних традицій. Це своєю чергою посилює зацікавленість письменників, літературознавців сторінками історичного минулого нашої держави, актуалізує потребу системного аналізу певних літературних явищ. Художня історична література, зображуючи певну історичну епоху, здатна розкривати особливості суспільного устрою, ідеологію, побутові і психологічні особливості її сучасників; вона має емоційний вплив на читача, що сприяє залученню до читання широкої аудиторії. Цей факт позитивно впливає на літературну культуру підлітково-юнацької аудиторії при укладанні нової моделі читання: книга на історичну тему стає важливим джерелом інформації, масової комунікації, задовольняє естетичні й інтелектуальні потреби.

Аналітично-критичний дискурс історичного твору представлено в дослідженнях Л. Александрової, С. Андрусів, Є. Барана, М. Богданової, А. Гуляка, З. Голубєвої, І. Денисюка, В. Дончика, М. Ільницького, Ф. Кейди, Д.Пешорди, О.Проценко, В. Разживіна, В. Шевченка, В. Фащенка та ін. Проблемно-тематичні пошуки та орієнтації науковців свідчать про продуктивність аналізу особливостей художньої структури, типологічної спорідненості, компонентів поетики історичного твору в аспекті його хронотопної структури. Г. Дзись слушно зауважує: «художній час та художній простір забезпечують цілісність художнього твору, структурують його будову, окреслюють стосунки між автором і персонажем, репрезентують проблему кута зору. Отже, концепція хронотопу здатна пояснити глибинні змістові пласти художнього тексту та є засобом авторського самовираження» [1, с. 125].

ХУДОЖНІЙ СВІТ ПОЕЗІЇ ВАСИЛЯ ДІДЕНКА ДЛЯ ДІТЕЙ
22 травня 2019, 15:34   Автор: Ольга Будугай

Постановка проблеми. Коли досвідчений український читач чує ім’я поета Василя Івановича Діденка (03.02.1937 – 13.04.1990), із глибини його свідомості спливає відома ще з дитинства пісня «На долині туман». Це візитна картка поета, яка прославила його як пісняра. У виконанні М. Кондратюка 1964 р. ця пісня залунала на весь СРСР. Про автора тексту В. Діденка і автора музики Б. Буяльського стало відомо широкому загалу. Цей твір літературного походження зажив слави народного.

В. Діденко є також автором текстів пісень «Помереж мені, мила, сорочку», «Полем іду я». Пісні на слова В. Діденка можна почути і в наші дні. Ведучі на радіо і телебаченні рідко називають імена авторів пісень. Відтак сучасна молодь зазвичай знає тільки про їх виконавців. Важливо знати доробок піснярів, які збагатили рідну культуру.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Перу В. Діденка належать 13 книг лірики. Його пісенні тексти і збірки заслужили схвальні відгуки критиків. Багато Діденкових творів ще не дійшли до читача через брак коштів на друк. Зарадити справі намагаються земляки. Краєзнавці збирають і публікують маловідомі тексти В. Діденка. У 1998 р. в Гуляйпільській друкарні побачила світ збірка вибраних творів В. Діденка «Серцем, сповненим любов’ю». У 2007 р. І. Кушніренко, В. Жилінський опублікували книгу «Василь Діденко – поет, громадянин, редактор» у Запорізькому видавництві «Дніпровський металург».

У це видання ввійшли вірші В. Діденка, спогади, листи, світлини. Філологи Запорізького краю знайомлять школярів із доробком земляка на уроках літератури. Для збереження пам’яті про поета, поширення його творів серед читачів багато роблять бібліотекарі й працівники культури Запорізької області. Гуляйпільська районна бібліотека й одна з вулиць у Запоріжжі носять ім’я В. Діденка. Твори земляка виконуються на сцені.

Писати вірші В. Діденко почав іще школярем. Творчі спроби В. Діденка-студента були схвально оцінені відомими письменниками М. Рильським, П. Тичиною, А. Малишком, М. Стельмахом, П. Вороньком, В. Сосюрою. В. Сосюру як митця й особистість молодий поет шанував особливо. Василь Іванович мав феноменальну пам’ять, тож на зустрічах із читачами часто цитував улюблені рядки В. Сосюри, «солов’їного Олеся» та інших ліриків.

Про поетичний ужинок В. Діденка в контексті української літератури другої половини ХХ-го ст. у різні роки вели мову С. Бисикало, О. Будугай, Л. Горлач, Г. Гусейнов, В. Латанський, Г. Лютий, А. Гура, П. Дашевський, О. Ємець, В. Жилінський, Д. Кононенко, С. Крижанівський, І. Куш­ні­ренко, М. Лиходід, О. Михайлюта, П. Мовчан, М. Нестерчук, Є. Пилипчук, П. Ребро, А. Рекубрацький, В. Ско­рик, М. Сом, М. Тараненко, В. Федина, В. Шевченко та ін. Критики вважають, що В. Діденко творив у річищі естетичної течії «тихої лірики». Статків поезія йому не принесла, але у ній митець убачав сенс життя.

 

ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ЗАСОБАМИ

СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

ЗОБРАЖЕННЯ ВІЙНИ У ТВОРАХ ДЛЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО

І МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Національна ідентичність – одна з найважливіших ідентичностей, яку має пізнати людина під час дорослішання. Якщо людина не здобуває цього досвіду, то у дорослому віці нею надзвичайно легко маніпулювати. Ми бачили приклад такої тотальної маніпуляції, коли національність було стерто, а люди жили у світоглядних координатах «Мой адрес не дом и не улица, мой адрес – Советский Союз» (В. Мільдон [3]). Денаціоналізація сприяє створенню псевдоідентичності «тутешніх». Це явище на пострадянському просторі досліджували В. Єленський [1] і М. Рябчук [5].

На мою думку, в системі виховання патріотичні національні ідеї та актуалізовані національні архетипи обов’язково мають бути присутні у творах сучасних українських авторів. Особливо важливим це питання постає у наш час, коли в країні йде війна. І, щонайперше, ця війна – світоглядна.

Вважається, що дітям ще рано читати твори «про війну». Проте якщо простір дитини повністю відмежувати від актуальної реальності (Майдан, війна на сході України і є нині саме такою реальністю), то згодом такі діти будуть не готові до зустрічі з дійсністю, коли «захисна стіна», збудована дорослими, почне зникати. У такому разі дитина або буде психологічно травмована, або підсвідомо сама «викине» зі свого простору цю частину реальності. І тим самим протиставить себе суспільству.

На сьогодні в Україні видано небагато прозових патріотичних україномовних книг для дітей. Акцентуємо увагу на прозі, бо саме в оповіданнях і повістях розповідаються важливі для національного самоусвідомлення історії. На прикладі двох творів для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку можливо показати різнотипність структур зображення сучасних подій.

Повість Галини Кирпи «Мій тато став зіркою» [2] – реалістична і складна психологічно. Від маленької дівчинки-художниці дізнаємося, як її батько був на Майдані і загинув. Як і в реальному житті, у творі одразу після перемоги Майдану починається війна. Люди тікають з місця бойових дій, серед утікачів і переселенців є діти, з якими також знайомиться юна художниця. Та важливо, що смерть не панує над життям, бо невдовзі в родині головної героїні народжується сестричка. Це один з багатьох важливих символів перемоги життя над смертю у цьому творі. В основу книги покладені історичність та психологічна реалістичність, які домінують у тексті.

Качак Т. Тенденції розвитку української прози для дітей та юнацтва початку ХХІ століття. – Київ : Академвидав, 2018. – 320 с. – (Серія «Монограф»).

 

Актуальність дослідження сучасної української прози для дітей та юнацтва початку ХХІ століття обумовлена принаймні двома важливими чинниками. Перший з них — порівняна новизна обраного матеріалу: останні два десятиліття. Літературний процес цього періоду недостатньо осмислений критикою, а література, адресована дітям та юнацтва й поготів не ставала об’єктом ґрунтовних і серйозних наукових студій. Вона тільки зараз входить в історію української літератури, причому й досі точаться суперечки щодо маргінального статусу цього сегмента літератури й повноцінності його як об'єкта філологічних студій. Монографія Тетяни Качак у цьому плані є одним із небагатьох цілісних, завершених літературознавчих досліджень, у якому, немов у дзеркалі, докладно розглянуто цікаве й репрезентативне явище — сучасну українську прозу, адресовану юним читачам.

Не менш важливим є другий чинник — актуальні методологічні орієнтири дослідження. В основі теоретичної концепції визначення і обґрунтування розвитку означеної галузі літератури — системний аналіз поетики текстів. Літературознавчий аспект підсилено гендерним, постколоніальним прочитанням художніх творів. Наскрізним є використання інструментарію наративного підходу, концептуальних положень рецептивної поетики та естетики. Ці моменти добре прописано у теоретичному розділі монографії й проілюстровано у практичній частині роботи.

Об’єктом дослідження стали твори письменників (Івана Андрусяка, Ніни Бічуї, Олександра Гавроша, Олеся Ільченка, Андрія Кокотюхи, Галини Кирпи, Богдани Матіяш, Марії Морозенко, Галини Пагутяк, Степана Процюка, Олени Рижко, Ірен Роздобудько, Оксани Сайко, Василя Теремка та ін.), які пишуть для широкого кола читачів, і тих, які пишуть переважно для юнацької аудиторії (Андрія Бачинського, Валентина Бердта, Лесі Ворониної, Сергія Гридіна,Ольги Купріян, Галини Малик, Зірки Мензатюк, Марини Павленко, Володимира Рутківського та ін.).