Гноми та чарівний камінь

     За далекими морями, за казковими лісами, на самому краю землі височіють чарівні гори. Багато років у хатинці біля підніжжя найвищої гори живуть брати-гноми. Кожного ранку, прокинувшись, умиваються, снідають, а потім беруть свої інструменти й вирушають працювати у гірські печери. Живуть гноми дружно, майже ніколи не сваряться, завжди старанно працюють. Добувають з-під землі вугілля, різні кристали, коштовне каміння та метали. Усе це вони віддають людям в обмін на харчі та тканини для своїх потреб.

    Одного разу гноми знайшли в печері незвичайний коштовний камінь. Ніколи раніше вони такого не бачили. Камінь за розміром був,  наче струсне яйце, та й сяяв так,  наче впав із неба шматочок сонця. Гноми принесли його до себе додому, та й прилаштували на підвіконні. Усі помилися, посідали за стіл, бо був час вечері. Один із братів пішов до комірки по їжу, але невдовзі повернувся звідти з порожніми руками та й каже:

                – Не знаю, що й робити. У нас закінчилися всі запаси їжі та продуктів. По нові тільки завтра зможемо піти, бо вже пізній вечір.

Три загадки

         Якось Сергійко разом зі своїм другом-котиком Пушком вирушили до лісу по чорниці. Дорогою хлопчик жваво розмахував руками, розповідаючи котові про нові ігри, в які вони ввечері гратимуться, й куди помандрують разом узавтра. Підгодовував Пушка смачною ковбаскою, яку взяв із собою, щоб підкріпитися в дорозі. Невдовзі стежинка довела друзів до залитої сонечком просторої галявини, де й росли смачні чорниці.

         – Ух, скільки їх тут! – вигукнув Сергійко, – Дивися, Пушок! І тут, і там! А он там ще більше! Нумо хутчіш збирати. Їх так багато, що і наїмося досхочу, й додому принесемо, а матуся пиріжків спече.
         Пушок тільки роззирнувся й тихо нявкнув. Було не зрозуміло, чи він підтримав друга, чи щось йому заперечив, бо пиріжки з чорницею йому зовсім не смакували, інша справа ковбаска. Кіт аж замружився від задоволення, уявляючи, як нею смакує.

         Сергійко трохи збирав ягоди, трохи їх їв, а Пушок то обнюхував кожну квіточку, то ганявся за барвистими метеликами. Друзі так захопилися, що й не помітили, як опинилися в лісовій хащі, де раніше ніколи не були.
         – Овва! У нас гості! – почувся десь з боку галявини дуже неприємний голос. Хлопчик повернув голову й побачив неподалік дивну трійцю, яку відразу ж упізнав. Матуся багато казок йому прочитала, тому цих героїв він добре знав.

РОЗДІЛ 1

Золоте волосся, драконові кістки

Того дня, коли повернувся батько, Марта була у Чурянах, викопувала кістки дракона. Всі в класі знали, що в Марти чуття, і якщо хтось натрапляв на уламок ребра, кіготь чи зуб, — кликали її.

Звичайно, це було паскудніше, ніж із мандрагорою. Тут інколи кричить не те, що викопуєш, — а ти сама. Але відмовлятися собі дорожче, це вона вже засвоїла. Ба, за останні роки три навіть примудрялася мати з того користь.

До Чурян Марту потягнув Чепурун, у нього там жила мамина бабця, зморщена, всохла карга, від якої завжди тхнуло мишами. Чепуруна відряджали туди із гостинцями, і от минулого вівторка, відбуваючи повинність, він рушив не вздовж траси, а навпростець через поле. Про кості він здогадався, коли помітив третього поспіль дохлого голуба. І коли відчув запах — наче від карамельної фабрики.

Дорогу запам’ятав, від прабабці одразу ж зателефонував Марті, тож у неї було чотири дні, щоб підготуватися.

Розділ п'ятий,

В якому

Сноррі Каламар

Стає боржником, а Сноррі

Сивоволосий повертає борг

Серед історій, що їх чув Сноррі Каламар від діда, була одна, яка запам'яталася йому найбільше. Буцімто легендарний король давніх часів, Гаральд Мудрий отримав від богів дар — меч на ім'я Крик. Мав меч дивну властивість: той, хто володів ним, не знав поразки. Та що частіше виймав він Крика із піхов, тим менше хотів це робити.

Казали, так сталося і з Гаральдом: підкоривши бунтівних можних бондів та об'єднавши землі їхні в єдину державу, повісив він меча на стіну у королівській скарбниці й уже ніколи не брав до рук.

Правив він краєм довго, пережив усіх своїх синів та кількох онуків, але зрештою настав і йому час іти в засвіти. Тоді покликав король до себе спадкоємця, старшого і єдиного живого онука на ймення Олаф Вертиязкий. Застеріг він Олафа щодо меча, розповів про ціну, яку доводиться платити за здобуті ним перемоги.

Одразу ж після смерті старого короля Олаф вийшов зі скарбниці з Криком у руках і відтоді тримав меча завжди при собі. Незабаром отримав він нове прізвисько — Олаф Месник, а ще — Олаф Різник.

РОБОЩАСТЯ

Одне подружжя роботів

З роботи вдвох ішло

І зовсім ненарочечком

В крамничку забрело.