ПЕРЕХОД

   Кто-то палочки рассыпал

   По дороге поперек

   Чтобы каждый из прохожих

   Перейти дорогу смог.

ДРУЖИТИ КРАЩЕ

    Щойно проміння вранішнього сонця висушило росу, як кошенята знову опинилися у садку. їм таки кортіло спробувати хмаринку на смак. А від того, що на гадку не спадав жоден, більш-менш здійсненний, спосіб це зробити - бажання ставало просто нестерпним. Кошенята сиділи, задерши догори голівки, вже хвилин зо п'ять. А хмарки, ніби насміхаючись, повільно пропливали у небесній високості, одні вище, інші, здавалося, ось-ось візьмуть і зачепляться за верхівку старої височезної яблуні. Хоча, кошенята вже знали, що і з тої верхівки до хмар не дістатися.

ПРИГОДА ІЗ САЧКОМ

    У братиків якось так повелося, що на один день припадала лише одна велика пригода. Тож, наступна, як ви вже здогадалися, сталася наступного дня. М'явчик вихором наскочив на брата, який пополудні мирно дрімав собі у затінку під смородиновим кущем.

-  Ти чого?! - навіть аж злякався спросоння Нявчик.

І КОШЕНЯТА МРІЮТЬ ЛІТАТИ

    Повторювати подвиг верхолазів кошенята більше не стали. Але пригода на яблуні не забулася.

-  Звернув увагу, як літала Сорока? - запитав якось братика Нявчик.

ЯКА НА СМАК ХМАРИНКА?

    Нічого особливого до вечора більше не сталося. Нову пригоду приніс новий день. Зранку небесну блакить заткали білі пухкі хмаринки. Кошенятам вони здавалися чимось схожими на їхню маму, за біле, без жодної плямочки, хутро, названу Білосніжкою. Шубки самих кошенят мали чорні латки. Майже увесь білий, як і мама, Нявчик - лапками немов у сажу вступив, вмочивши туди ще й кінчик хвостика. А чорна плямка на голівці котика скидалася на кумедного картузика. М'явчик був повною протилежністю: увесь чорний, з лапками у білих «шкарпеточках» і білим кінчиком хвоста. «Картузика» він не носив, натомість чорну мордочку прикрашали пухнасті білі вуса.