ХТО ЯК ДЯКУЄ

«Веселі віршики з мальованого глека»

У Парижі кажуть всі

Одне одному “мерсі”.

У Берліні, безперечно,

Кажуть “данке” німці гречні.

А “дзєнькую” скаже всяк

У Варшаві вам поляк.

Каже в Римі “граціа”

Італійська нація.

              ЛІКАРКА-РОМАШКА

«Веселі віршики з мальованого глека»

Попросили дві комашки

Чаю в квіточки ромашки,

Бо учора під дощем

Грались в хованки з хрущем,

А тепер у них застуда.

Що тепер із ними буде?!

           СМАЧНІ КОЛЬОРИ

«Веселі віршики з мальованого глека»

З'їхались в казковий дім

Друзі в одязі такім:

В помаранчевім, салатнім,

У сливовім, шоколаднім,

В абрикосовім, молочнім

І, якщо вже бути точним,

Був ще друг у малиновім,

Він шарівсь на кожнім слові.

Відгадай, хто друзі ці?

Сергій Васильківський

   До хати Васильківських у Харкові раз у раз заходять сусіди – двері не зачиняються. Воно й не дивно – всім хочеться поглядіти на їхнього сина, котрий так довго жив у далеких та незнаних краях, послухати його розповіді про тамтешнє життя-буття, подивуватися на подарунки, котрі привіз батькам.

   Іван Федорович, який всі роки Сергієвого навчання нетерпимо ставився до вибраного ним шляху та майже не розмовляв із сином під час його приїздів, сьогодні тепло посміхався. Отож, мабуть, «реабілітував» свого норовистого хлопця. Інколи навіть непрохані сльози з’являлися на очах, тоді батько відвертався, соромлячись своєї слабкості, і довго тер очі білою хустиною.

   Мати була рада синові до нестями, але час від часу чомусь важко зітхала – тоді тінь тривоги лягала на її виразне обличчя. «Ой, Господи», – тихо шепотіла жінка і поспішала на кухню за пирогами.

   А знайомі все надходили, розпитували, зачудовано розглядали великого шкіряного чемодана з блискучими застібками, мацали добротну тканину паризького костюма, захоплювалися модними черевиками.

Гноми та чарівний камінь

     За далекими морями, за казковими лісами, на самому краю землі височіють чарівні гори. Багато років у хатинці біля підніжжя найвищої гори живуть брати-гноми. Кожного ранку, прокинувшись, умиваються, снідають, а потім беруть свої інструменти й вирушають працювати у гірські печери. Живуть гноми дружно, майже ніколи не сваряться, завжди старанно працюють. Добувають з-під землі вугілля, різні кристали, коштовне каміння та метали. Усе це вони віддають людям в обмін на харчі та тканини для своїх потреб.

    Одного разу гноми знайшли в печері незвичайний коштовний камінь. Ніколи раніше вони такого не бачили. Камінь за розміром був,  наче струсне яйце, та й сяяв так,  наче впав із неба шматочок сонця. Гноми принесли його до себе додому, та й прилаштували на підвіконні. Усі помилися, посідали за стіл, бо був час вечері. Один із братів пішов до комірки по їжу, але невдовзі повернувся звідти з порожніми руками та й каже:

                – Не знаю, що й робити. У нас закінчилися всі запаси їжі та продуктів. По нові тільки завтра зможемо піти, бо вже пізній вечір.