Що таке аніме?

Аніме — це вид анімаційних фільмів та серіалів, які створюються в Японії та мають характерну стилістику мальовки.

Часто люди плутають аніме з дитячими мультиками, хоча не всі вони орієнтовані на дітей, а деякі навіть не рекомендовані. Через це виникають непорозуміння з «ламанням дитячої психіки» та іншими жахастиками, якими любить годувати нас ЗМІ. Просто слід затямити, що аніме — це лише засіб втілення, а не сама ідея. Такі самі казуси виникають, наприклад, з коміксами, адже чималий сегмент цієї індустрії зображає геть недитячі сюжети.

Вікові категорії та жанрове різноманіття

Аніме, як і будь-який елемент кінематографу, розбивається на вікові категорії:

- дитяче (кодомо);

- підліткове (шьонен, шьоджьо);

- доросле (сейнен, джьосей).

У межах чотириденного Фестивалю української дитячої книги фестивалю «Азбукове Королівство Магів і Янголів» відбулося дві КЛЮЧові розмови, присвячені підлітковому читанню — «Межа реального або Якої книги потребує підліток?» та «Пам‘ять, яку ми обираємо».

10 жовтня 2015 року до затишної зали Музею книги і друкарства України зійшлися письменники, дослідники літератури для дітей, організатори дитячого читання та просто небайдужі, аби в Колі Друзів відверто поговорити про переваги та недоліки як «реалістичної», так і «не реальної» книжки у підлітковому читанні та про щонині варто писати — про реальних героїв АТО чи про фантастичних «кіборгів»? Чи, можливо, геть про щось інше?

Говорили також про новітню історичну прозу. Зокрема про «далеку» та «близьку» історію, постколоніальні травмви та маркетингові ходи, спровоковані запитами політикуму чи спільноти. Також спробували з'ясувати, чому, так уважно переглядаючи історію, ми все ще з острахом звертаємося до найближчих «радянських» часів і досі не почали конкретизувати своїми текстами власне майбутнє.

Цьогоріч КЛЮЧ ближче роззнайомився зі спільнотою українських фантастів. Товариство виявилося напрочуд цікаве, динамічне й «просунуте». Сподіваюся, що розмова із письменником-фантастом Олегом Сіліним — одним із співзасновників конкурсу фантастичного оповідання «Фантастична регата» та літературного об’єднання «Зоряна фортеця», зацікавить багатьох.

— Цьогоріч на Форумі у Львові, як мені відомо, вперше окремим заходом стало представлення української фантастичної книги. Невже тільки тепер новітня українська фантастична книжка доросла до «форумного» рівня? А також, чи були інші події на Форумі, пов’язані саме з фантастикою?

«Зоряна фортеця» представляє на Форумі у Львові заходи, пов’язані с фантастикою, з 2012 року, презентація фантастики саме у форматі «автори, перекладачі та видавці» відбулася вперше. Окремі презентації окремих книжок, зрозуміло, відбувалися і раніше, і на цьому Форумі, але далеко не завжди акцентувалася увага на ознаці «фантастика».

Якщо говорити про 2015 рік, то було одразу декілька подій, пов’язаних із фантастикою. Приємно було побачити презентацію «Навчальної книги – Богдан», на якій видавництво представило переклади Бредбері, Адамса, Желязни; захід, присвячений перекладам Стівена Кінга, презентації книг «Бот. Гуаякільський парадокс», «Порох із драконових кісток», «Цепелін до Києва», «Алхімія свободи», «Відунський сокіл», «Тріанські рішкунці», дискусії про сучасне українське фентезі та жіноче фентезі».

«Читання найкращого — найкраще навчання» або

«Потрібно вчитися писати й ілюструвати на світовому, а не містечковому рівні».

Маю зізнатися, що КЛЮЧеві не раз доводилося турбувати з тих чи інших фахових питань дослідницю дитячої літератури, літературного критика та письменницю Валентину Вздульську — співзасновницю блоґу про сучасну дитячу літературу «Казкарка» та «Рейтингу критика: найкращі дитячі та підліткові книжки року». І ось нарешті випала щаслива нагода поспілкуватися більш розлого й докладно

Сподіваюся, ця наша розмова буде цікавою та корисною багатьом.

— Вас знають як одного з кращих, але й найбільш дошкульних критиків у новітньому просторі книговидання для дітей. Це характер чи позиція? Чому саме «критик», а не «рецензент»?

«Ініціативи «Рейтинг критика» та «Казкарка» з’явилися в умовах, коли дитяча література висвітлювалася в медіа досить однобоко — з рекламної позиції або позиції споживачів. Тобто домінували певні наративи: прес-релізи видавництв, замовлені видавцями «солодкі» рецензії, а також відгуки читачів. Бракувало реплік читачів професійних, із літературознавчим бекграундом. Їх було обмаль.

Простір української дитячої книжки мусить розвиватися в якісному напрямку

На XXII Форумі видавців у Львові КЛЮЧеві не вдалося вволю награтися із самим чарівним читаючим мережевим  песиком БараБукою , бо навколо нього весь час була сила-силенна читачів! Але у Києві ми зустрілися з його креативною невтомною «мамою» — Тетяною Василівною Щербаченко, дитячою письменницею, літературним критиком, головним редактором першого український універсального інформаційного ресурсу про видання для дітей та юнацтва «BaraBooka. Простір української дитячої книги».

Сподіваємося, Вам теж буде цікаво та корисно долучитися до нашого спілкування!