ПРОТИ ІНТЕГРАЦІЇ ДИСЦИПЛІН

«УКРАЇНСЬКА МОВА», «УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА» ТА «СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА»

в усіх класах та всіх школах України.

«Щоб вивести одне значення в контексті, – інші потрібно репресувати».

Вікторія Іваненко,

к. філол. н., доцент, докторант Київського національного лінгвісичного університету;

 відкрита лекція «Привиди Дерріда: знаки-ідеї-текст»

в рамках Міжнародної науково-практичної конференції «Світова література в сучасному науковому дискурсі»

(Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна,

10-11 листопада 2016 р.).

«… інтегрувати, щоб звести усе українство до 3-х годин порожньої розважалівки?,

то нехай їх так чорти інтегрують до одного казана!»

Наталя Марченко,

к. іст. н.,

старший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень

Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського,

провідний бібліограф науково-бібліографічного відділу

Національної бібліотеки України для дітей,

у рамках відкритого обговорення на сторінці Звернення освітян до

Л. Гриневич: https://www.facebook.com/groups/538326086373403/

Facebook: 4. November um 11:38).

І.

         «Україна поділена не в просторі, а в часі...

у нас не проблема регіоналізму, а проблема єдності міфопростору...»

Наталя Марченко:

враження від поїздки до Краматорська-Слов'янська

(Facebook, 14.11.16., 12:25).

Душа та Дух України ... . Єдиний Простір та розділений Час…

Погоджуючись із основною думкою Наталі Марченко щодо розриву Душі України у часі в єдиному територіальному просторі України, не погоджуюсь із «проблемою міфопростору», оскільки завдяки мережі Інтернет/Facebook він, «міфопростір», нарешті у 21 ст., а особливо під час «Майдану», а також і в нинішній провокативно-маніпулятивній хвилі реформацій в мовно-літературній освіті України таки об’єднався від Заходу до Сходу, від Півночі до Півдня, – Вся Україна Читає Дітям Українською Мовою: єдиний реальний спільний міфопростір між різними поколіннями, різними статусами та зацікавленнями (додатково про глобальний комунікативний міфопростір: Завадська В.В.  Мережа Інтернет як глобальний комунікативний міфопростір: предметно-символічна суть. – Режим доступу: https://drive.google.com/open?id=0Bz--cSn9eS7zYmtHMFQ5bFBETjQ ). 

Про наш, все ж таки єдиний Час узагальнює у Вступному слові до «Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодернізм» Тамара Гундорова: «Ми живемо в післячорнобильській ситуації, майже в після-апокаліптичному часі, і цей час виявився в Україні періодом народження не лише нової держави, але й нової постмодерної свідомости і нової української літератури. Така література, багатоголоса і багатомовна, переформульовує всю історію розвитку національної культури, навчає, крім «ідентичности», бачити «Іншого» та відкриває себе і приймає в себе великий інтертекст світової культури. Отже, і життя, і література тривають у ядерну добу.

У якомусь вищому іронічному сенсі Чорнобиль також засвідчує, що локальні трагедії і теракти страшніші за глобальну катастрофу, а відновлена від слідів цивілізації чорнобильська зона часом нагадує первісний рай. Бачити такі інверсії нас навчив постмодерн». Український науковець опирається у своїх баченнях зокрема і на філософію Еманюеля Лєвінаса. У його етиці відповідальности свідомість є саме тим чинником, який «ставить людину перед лицем смерти й змушує залимислитися про найсуттєвіші питання буття».

Про ці повісті почула раніше, з повідомлень видавництва «Академвидав» про започаткування серії сучасних книжок для підлітків. Знаю авторів анонсованих книг, іншу їхню прозу, а іще й співпрацюю творчо з підлітками, отож поява книг для дітей так званого «перехідного віку» в шанованому видавництві викликала цілком зрозумілий інтерес. Отож, на фестивалі «Азбукове королівство Магів і Янголів» придбала обидві книги та відразу ж взялась до читання.

Насамперед зауважу, повісті Ірини Мацко «Перехідний вік моєї мами» та Сергія Гридіна  «Не-Ангел» – це читання «поза віком». Для мене особисто – це якраз і є знак хорошої книжки, коли її адресація виходить за межі одного рядка. Поза сумнівом, книжка для підліткового віку (як і якісна в сенсі авторського письма книжка іншої вікової адресації) однаковою мірою корисна для прочитання дітьми та батьками. Часом навіть і більшою мірою, як усілякі психологічні посібники. Добре написана автором книжка впливає як емоційно, так і слугує наочною ілюстрацією моделювання поведінки в стосунках дітей і батьків. Приміром, от як може бути в реальності, коли раптом…

«Дискусія з хвостиком» про дівчачі й хлопчачі цінності в житті та літературі пройшла у межах «Абеткового королівства ангелів і магів», котре щорічно гостинно відкриває двері перед Книжниками в чарівному просторі Музею книги і друкарства України.

Родзинкою цьогорічної зустрічі було те, що запрошені до розмови письменники не знали про «хвостик» від модератора — щиро залюблених у читання гуманістів, які погодилися послухати дискусію «з боку» і лише наприкінці своїми думками додали їй нового дихання та векторів розвитку.

Аби широкий загал зміг хоча б трішки відчути багатоголосся цієї на правду цілісної, але яскраво індивідуалізованої розмови, КЛЮЧ попросив усіх учасників, а також тих, хто зміг долучитися лише віртуально, стисло висловитися з теми розмови.

***

«Поговорити про дівчачі й хлопчачі цінності мене змусила хвиля книжок про «принцес» останніх років. Книжок гарних і цікавих, дотепних і вигадливих. Але чому лишень «принцеси»?! Окрім того, все життя була певна, що «принцесою» є лишень донька «короля», та й у майбутньому на неї має очікувати якщо не «принц», то хоча б «герой». Але якраз таких книг — про справжніх благородних татусів і відважних маленьких лицарів — виявилося на диво мало…

Тоді виникає запитання, навіщо ми переконуємо наших дівчаток, що кожна з них — маленька принцеса, якщо водночас не пропонуємо батькам і хлопчикам ідеал достойного сильного чоловіка?

Дитячий письменник Микита Кашницький — давній і щирий приятель КЛЮЧа. Цей мужній і дуже сердечний чоловік завжди у перших лавах небайдужих, будь-то Майдан, батальйон «Айдар», тренування бійців чи зустрічі з дітьми, котрі опинилися у зоні воєнного конфлікту.

КЛЮЧеві давно хотілося поспілкуватися з ним на теми складні, які потребують позиції та щирості. Сподіваємося, розмова вдалася .

— Пане Микито, свого часу ми з Вами зазнайомилися, завдячуюючи появі Вашої першої книжки для дітей «Пригоди Пухнастика і В‘юнка» (2010 р.). Що саме спонукало успішного юриста, правозахисника, етнічного росіянина «взятися за перо» та ще й написати книжку, яка, по суті, є своєрідною подоріжжю Україною на зразок відомих пригод Нільса з дикими гусьми?

«Тут справа ось в чому: народилась у мене дитинка і почала рости. Коли їй виповнилося півроку, я вирішив знайти книжечку, в якої головними героями були б сучасні українські персонажі. Щось на кшталт Чебурашки, який, як відомо, мешкав у Москві. Довго шукав — не знайшов. Магазини обійшов, Петрівку… Інтернету тоді ще не було… Ну, нема та і годі. Вирішив написати таку книжечку сам. Так просто.

Звичайно, намагався обставити все таким чином, щоб моя дитина, читаючі цей шедевр, чомусь навчалася — не тільки в прикладному сенсі, а й емоційно, дізналася, що таке дружба, співчуття…

Ну, й відкривала для себе Україну разом із героями твору».

Ах, Одеса! Морська перлино! Привітна, гомінка, весела... А ще — чемна, інтелектуальна, поетична. Особливо це помітно у ті дні, коли в місті відбувається Міжнародний книжковий ярмарок «Зелена хвиля». Тож, коли «Зелена хвиля» підхоплює і несе тебе по знаменитій Дерибасівській — серед яток із новими книгами майже всіх українських видавництв, котрі вийшли друком у 2015–2016 рр., саморобками, іграшками, сувенірами, і ти маєш ледь не на кожному кроці зупинятись і тиснути руку (або й чоломкатися) з друзями та знайомими — отримуєш ні з чим незрівняне задоволення. Навіть забуваєш про ту особливу південну спеку приморського міста. А може, не забуваєш, а просто перестаєш звертати на неї увагу...

Цьогоріч в Одесі «Зелена хвиля» «накрила» місто вдвадцяте. І цей ювілей одесити відсвяткували з розмахом. Розклад заходів було розписано по годинах. Я налічила більше 60-ти, а потім і лік загубила. Перепрошую, але найбільш детально розкажу про ті заходи, які відвідала або брала участь.

Отже, з 4 по 7 серпня, з раннього ранку й до пізнього вечора, на головній сцені, як завжди, встановленій на початку Дерибасівської, виступали письменники й актори, співаки й видавці.