Нам випало жити в добу змін. У час, коли «вічні істини» щодня набувають нових, почасти протилежних сенсів, а відшліфовані тисячоліттями постійного вжитку до сонцесяйної ясності поняття «патріотизму» та «героїзму» притлумлені буденними негараздами.

Дорослі переживають ті зміни драматично, бо пам‘ять щоразу додає все нові й нові «файли» для порівняння, а досвід — так само розмаїті картинки можливого розвитку подій. Але для дітей оцей мінливий непередбачуваний дивовижний світ — єдино реальний і тому надійний і вартий любові. Як і країна Україна, в якій їм випало народитися.

То чи варто вчити дітей і так «природної» для них любові до рідної землі? Чи має дитяча література формувати не лише естетичні смаки, а й пантеон Героїв у свідомості маленьких громадян України? Чи має, взагалі, Герой дитячої книжки бути саме історичним персонажем? Чи «повинен» сам автор бути патріотом чи героєм?..

Ці та інші запитання, що все ще асоціюються у здебільшого з «ідеологією» як негацією, нині часто зринають у розмовах письменників, науковців, бібліотекарів і вчителів — усіх, кому доводиться щодня відповідати на них насамперед самому собі.

Тому замість розпитувати фахову спільноту про «зимові» чи «різдвяні» новинки книжкового ринку, КЛЮЧ на передодні Нового Року та Різдва спробував з‘ясувати наступне:

1. Ми кажемо, що діти мають рости патріотами своєї Батьківщини, та чи означає це, що сучасні автори ЗОБОВ‘ЯЗАНІ створювати тексти, котрі б формували в дітях патріотичні світоглядні матриці? Назвіть україномовні книжки (для дітей різного віку!), які, на Ваш погляд, можна вважати «патріотичними» й такими, що варті уваги читача. Стисло обгрунтуйте свій вибір.

2. Чи є, на ваш погляд, в сучасній українській дитячій літературі Герой? Якщо так, то хто він і чому? Чи став хоча б хтось із історичних персонажів справжнім Героєм дитячої літератури? Назвіть україномовні книжки (для дітей різного віку!), які, на Ваш погляд, є вдалим зразком творення «Героя», історичної персоналії зокрема.

Нині розмови навколо дитячого читання та книги для дітей стали своєрідним «брендом» культурної української спільноти. Вони точаться у соцмережах, на сторінках розмаїтих ЗМІ і в традиційному «кухонно-кафешному» форматі .

На жаль, останнім часом сутнісні продуктивні дискусії, що впродовж десятиліття таки рухали книговидання для дітей і оновлювали формати дитячого читання, скотилися до критиканства та «позаочних» викриттів, якоїсь направду «пострадянської» дріб’язкової в‘їдливості.

З надією повернути розмову в русло взаємоповаги та спільного творчого поступу КЛЮЧ запропонував низці дослідників літератури для дітей і юнацтва, критикам і рецензентам відповісти на питання, котрі видаються сутнісними для з‘ясування предмету та причин основних розходжень.

Йон Колфер відповідає на питання українських прихильників.

У грудні 2017 р. видавництво «Ранок» започаткувало фестиваль «КнигоПодорож». На прямий зв’язок із поціновувачами вийшов автор серії фентезі-романів про злого хлопця-генія «Артеміс Фаул» (з 2001 р. й досі) — ірландський письменник Йон Колфер (англ. Eoin Colfer; 14 травня 1965 р.)  

Доктор літературознавства Кірстен Бойє (1950 р. н.) за 31 рік своєї письменницької кар’єри опублікувала понад 120 книг для дітей та юнацтва, що перекладені понад 20-ма мовами світу, зокрема й українською, та відзначені низкою престижних премій у галузі літератури для юних читачів. Вона працювала в школі, всиновила двох дітей і поряд із книжками для дітей із задоволенням пише сценарії для дитячих передач та дослідження з дитячої літератури.

Мені випала чудова нагода поспілкуватися з цією відомою німецькою письменницею та чарівною жінкою у межах дослідницького проекту, присвяченого німецькому психологічному романові для дітей. Йшлося про місце літератури для дітей і юнацтва у загальній канві літератури, про роль реалістичної книги та її значення для юних читачів, а також про пріоритети сучасного книжкового ринку та вподобання читацької публіки.

Сподіваюся, ця розмова буде корисною всім, хто цікавиться сучасними книгами для дітей і юнацтва.

Ольга Єнальєва.

       Скажіть, будь ласка, яке місце література для дітей та юнацтва, на Вашу думку, займає в системі загальної літератури, зокрема в Німеччині?

      «Я переконана, що література для дітей та юнацтва в Німеччині, як і скрізь у світі, поки що сприймається переважно як молодша сестра «дорослої» літератури та лише невелика кількість людей сприймають її серйозно. Ця моя думка засновується на власному досвіді у цій сфері, на розмовах із літературознавцями та колегами.

ПРОТИ ІНТЕГРАЦІЇ ДИСЦИПЛІН

«УКРАЇНСЬКА МОВА», «УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА» ТА «СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА»

в усіх класах та всіх школах України.

«Щоб вивести одне значення в контексті, – інші потрібно репресувати».

Вікторія Іваненко,

к. філол. н., доцент, докторант Київського національного лінгвісичного університету;

 відкрита лекція «Привиди Дерріда: знаки-ідеї-текст»

в рамках Міжнародної науково-практичної конференції «Світова література в сучасному науковому дискурсі»

(Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна,

10-11 листопада 2016 р.).

«… інтегрувати, щоб звести усе українство до 3-х годин порожньої розважалівки?,

то нехай їх так чорти інтегрують до одного казана!»

Наталя Марченко,

к. іст. н.,

старший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень

Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського,

провідний бібліограф науково-бібліографічного відділу

Національної бібліотеки України для дітей,

у рамках відкритого обговорення на сторінці Звернення освітян до

Л. Гриневич: https://www.facebook.com/groups/538326086373403/

Facebook: 4. November um 11:38).

І.

         «Україна поділена не в просторі, а в часі...

у нас не проблема регіоналізму, а проблема єдності міфопростору...»

Наталя Марченко:

враження від поїздки до Краматорська-Слов'янська

(Facebook, 14.11.16., 12:25).

Душа та Дух України ... . Єдиний Простір та розділений Час…

Погоджуючись із основною думкою Наталі Марченко щодо розриву Душі України у часі в єдиному територіальному просторі України, не погоджуюсь із «проблемою міфопростору», оскільки завдяки мережі Інтернет/Facebook він, «міфопростір», нарешті у 21 ст., а особливо під час «Майдану», а також і в нинішній провокативно-маніпулятивній хвилі реформацій в мовно-літературній освіті України таки об’єднався від Заходу до Сходу, від Півночі до Півдня, – Вся Україна Читає Дітям Українською Мовою: єдиний реальний спільний міфопростір між різними поколіннями, різними статусами та зацікавленнями (додатково про глобальний комунікативний міфопростір: Завадська В.В.  Мережа Інтернет як глобальний комунікативний міфопростір: предметно-символічна суть. – Режим доступу: https://drive.google.com/open?id=0Bz--cSn9eS7zYmtHMFQ5bFBETjQ ). 

Про наш, все ж таки єдиний Час узагальнює у Вступному слові до «Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодернізм» Тамара Гундорова: «Ми живемо в післячорнобильській ситуації, майже в після-апокаліптичному часі, і цей час виявився в Україні періодом народження не лише нової держави, але й нової постмодерної свідомости і нової української літератури. Така література, багатоголоса і багатомовна, переформульовує всю історію розвитку національної культури, навчає, крім «ідентичности», бачити «Іншого» та відкриває себе і приймає в себе великий інтертекст світової культури. Отже, і життя, і література тривають у ядерну добу.

У якомусь вищому іронічному сенсі Чорнобиль також засвідчує, що локальні трагедії і теракти страшніші за глобальну катастрофу, а відновлена від слідів цивілізації чорнобильська зона часом нагадує первісний рай. Бачити такі інверсії нас навчив постмодерн». Український науковець опирається у своїх баченнях зокрема і на філософію Еманюеля Лєвінаса. У його етиці відповідальности свідомість є саме тим чинником, який «ставить людину перед лицем смерти й змушує залимислитися про найсуттєвіші питання буття».