А чи мають такий само широкий вибір хлопці?

Чи є нині в дитячій літератури зразки власне «чоловічої» поведінки?

А чи дорослішання хлопчика, становлення його як мужчини, світ, який він розуміє як «свій», не цікаві або «не даються» письменникам, бо зазнали таких сильних змін, що потребують більше часу для осмислення?

Також пропонувалося відповісти на запитання:

Чи є в сучасній книзі для дітей і юні зразки «нових» стосунків статей, нові гендерні ролі (не обов'язково викличні – трансгендер, ЛГБТ тощо, а щоденні, коли тато – в декреті, а мама – «годує родину», коли дівчинка – боксер, а хлопчик – кондитер)?

• Чи потрібно створювати нині образ Лицаря так само наполегливо, як твориться образ Принцеси? Чи сама потреба в гармонії статей – застаріла ідея і гендерна рівність у книзі для дітей передбачає «уніфікацію» усіх традиційних ролей?
• Чи потрібні нині мистецькі зразки власне «чоловічої» поведінки й «чоловічого» світу («чоловіча дружба», «чоловічий характер» тощо, зрештою «чоловічі таємниці» й особливості «чоловічої» гігієни й побуту)?

Сподіваємося, що і запитання, й відповіді наштовхнуть загал небайдужих подивитися на проблему під іншим кутом зору й, можливо, стануть поштовхом до появи нових цікавенних книжок!

Володимир РУТКІВСЬКИЙ, письменник, м. Одеса.

1.      Передусім це Марк Твен з його Томом Сойєром та Геком Фінном, а також Микола Гоголь з  Тарасом Бульбою та Іван Франко із Захаром Беркутом.  З наших сучасників на цю роль найбільше підходять Сашко Гаврош та Сергій Гридін зі своїми непересічними персонажами. На чоловічу територію претендує  також Іван Сірко Марії Морозенко.

2.      «Нових зразків» поки що не бачу... 

Хоча цікаво почитати б про дівчинку-боксера у ролі захисника свого коханого хлопця. Але навряд чи захоче хтось покохати дівчинку з вічними синцями, переламаним носом чи відгризеним вухом. Та й бити жінку в груди, задумані природою для годівлі малюка, – це щось поза нормальним людським глуздом. Важко віриться також і в тата, який годує немовля власною цицею. Вважаю, що  треба поважати те, що нам дано природою. А ми вже не раз переконувалися, до чого доводить недолугі  спроби вивищення над нею.

3.      Принцеса… Це хто – дівчинка-нероба, яка неспроможна самостійно навіть черевики одягти? На жаль, саме такий образ культивує більшість «дамських» авторок. А призначення лицаря, на їхню думку, полягає в тому, аби в ім’я  тієї  тонкосльозої нероби  красти квіти в чужих садках і чистити пики іншим таким же горе-лицарям. Ні, будь-яке протиставлення веде до непорозуміння, а відтак і до взаємної зневаги. І ми за цим протиставленням забуваємо про такі поняття, як дружба, любов, ніжність.  Тож ні-ні, та й хочеться запитати: дівчата, а який негідник забороняє вам гратися в тепловозики, а не в ляльки? І якщо вже йдеться про рівні права в усьому, то немає нічого легшого: винайдіть свій друкарський верстат, паротяг, відкрийте еру повітроплавання – і вас вдячні чоловіки на руках будуть носити, а не те, що визнавати за рівню!

4.      Мистецькі зразки власне «чоловічої» поведінки потрібні. Чоловіча дружба – це святе. «Немає нічого славнішого, ніж віддати своє життя за  товариство!» -–вигукує цап із моєї повісті «Щирик зі Змієвої гори», кидаючись у Змієву пащеку. А чи багато кіз здатні підтвердити ці слова такою ж дією? І, взагалі, жінкам легше: сьогодні вони клянуться у вічній любові, а завтра розіб’ють горщики та розлетяться, як  вільні горобці. А от коли зраджує друг, та ще  під час військових дій, – це вже зовсім інша справа. Тут дружба провіряється на рівні життя та смерті.

Що ж до чоловічої та жіночої гігієни з супутніми причандалами – то згадаймо, як ми в дитячих ясельках сиділи на горщках навпроти предмету свого кохання. І нічого підступного в своїх відмінностях не бачили. Гадаю, ці речі в літературі можуть займати таке саме місце, як і в реальному житті. А решта залежить від  майстерності і такту автора.  

«Мені важко передбачити наперед, можливо. Зараз ось пишу історичну книгу. Прописую те, що важливо сказати саме в цю мить свого життя. Історія кожної книжки — це ще історія свого власного пройденого досвіду. І навіть якщо це історична книжка, цей досвід є важливим для зрілості. Щоб зміцніти в чомусь, пройти дещо раніше розуміння важливості кроків поступу. Як мовиться, скористатися досвідом пройдених поколінь, взяти міру власної відповідальності за світ, який залишається опісля».

— Чи були у Вашому житті Учителі? Чи важливо для Вас самій стати для когось Учителем? Що для Вас значить, якщо значить, спадкоємність між Учнем і Учителем? Чи є ця спадкоємність у письменницькій спільноті?

«Так, це для мене надважливо. І я весь час згадую подячно своїх вчителів, а особливо що К. П. Волинського. Це та «літературна школа», що стійко формує спадкоємність поколінь. Так, зовні формується відчуття слова, як розуміння смакових рецепторів мови, але разом із тим ти своєю волею вбираєш той цінний досвід, який вже закладено конкретно в поступ Людини, досвід рідної літератури через Особистість.