Слухай і читай: аудіобібліотечка


Послухай, як автори виконують власні твори, та прочитай їх сам так, як вважаєш за потрібне.


Перший сніг
12 листопада 2021, 11:36   Автор: Правоторова, Віра

               ПЕРШИЙ СНІГ

«Віршики та віршенята з оксамитової торбинки»

 

Йшов всю нічку перший сніг,

Як втомився — то приліг.

Всі вдягнули рукавички,

Повзували черевички.

Хто як дякує
12 листопада 2021, 11:19   Автор: Правоторова, Віра

                         ХТО ЯК ДЯКУЄ

«Веселі віршики з мальованого глека»

 

У Парижі кажуть всі

Одне одному “мерсі”.

У Берліні, безперечно,

Кажуть “данке” німці гречні.

 

А “дзєнькую” скаже всяк

У Варшаві вам поляк.

Каже в Римі “граціа”

Італійська нація.

Лікарка-ромашка
12 листопада 2021, 10:15   Автор: Правоторова, Віра

              ЛІКАРКА-РОМАШКА

«Веселі віршики з мальованого глека»

 

Попросили дві комашки

Чаю в квіточки ромашки,

Бо учора під дощем

Грались в хованки з хрущем,

А тепер у них застуда.

Що тепер із ними буде?!

Смачні кольори
12 листопада 2021, 10:01   Автор: Правоторова, Віра

           СМАЧНІ КОЛЬОРИ

«Веселі віршики з мальованого глека»

 

З'їхались в казковий дім

Друзі в одязі такім:

В помаранчевім, салатнім,

У сливовім, шоколаднім,

В абрикосовім, молочнім

І, якщо вже бути точним,

Був ще друг у малиновім,

Він шарівсь на кожнім слові.

Відгадай, хто друзі ці?

Сергій Васильківський
12 жовтня 2021, 13:00   Автор: Топська, Неллі

Сергій Васильківський

   До хати Васильківських у Харкові раз у раз заходять сусіди – двері не зачиняються. Воно й не дивно – всім хочеться поглядіти на їхнього сина, котрий так довго жив у далеких та незнаних краях, послухати його розповіді про тамтешнє життя-буття, подивуватися на подарунки, котрі привіз батькам.

   Іван Федорович, який всі роки Сергієвого навчання нетерпимо ставився до вибраного ним шляху та майже не розмовляв із сином під час його приїздів, сьогодні тепло посміхався. Отож, мабуть, «реабілітував» свого норовистого хлопця. Інколи навіть непрохані сльози з’являлися на очах, тоді батько відвертався, соромлячись своєї слабкості, і довго тер очі білою хустиною.

   Мати була рада синові до нестями, але час від часу чомусь важко зітхала – тоді тінь тривоги лягала на її виразне обличчя. «Ой, Господи», – тихо шепотіла жінка і поспішала на кухню за пирогами.

   А знайомі все надходили, розпитували, зачудовано розглядали великого шкіряного чемодана з блискучими застібками, мацали добротну тканину паризького костюма, захоплювалися модними черевиками.