«Націлені на єдине — перевірити твори письменників на справжність»

Про здобутки та тривоги українських дослідників дитячої літератури, а також про враження від цьогорічного Форуму видавців у Львові КЛЮЧ запитав Лілію Миколаївну Овдійчук — знаного вченого, кандидата педагогічних наук, доцента кафедри української мови та методик викладання історико-філологічного факультету ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка С. Дем’янчука” з Рівного.

- Цьогорічний шостий Міжнародний симпозіум «Література. Діти. Час» як у період своєї появи відбувається паралельно із уже 22-им Форумом видавців у Львові. Що, на Ваш погляд, попри все, єднає ці заходи, змушує «тягнутися» один до одного?

«Гадаю, сутнісно і одне, й інше зібрання, нехай і не порівнювані за масштабами, все ж націлені на єдине — перевірити твори письменників на справжність, на відповідність «букві та духові» часу. Окрім того, усі члени Центру — або автори презентованих на Форумі книг, або їх вдячні, але й критичні читачі ».

Хоча останнє має здоровенний «мінус», бо окремим учасникам Симпозіуму довелося майже одночасно бути у двох важливих місцях — і на наших зібраннях, і на Форумі, де відбувалися презентації їхніх книг, зустрічі та інтерв’ю (як ось, Галині Малик, Олександрові Гавришові, Наталі Трохим, Ірині Мацко, Оксані Проселковій чи Вам, Наталю). Тому, на жаль, не всі всіх почули.

- Як відомо, Симпозіум вибрунькував із себе чудовий фестиваль для дітей «Дивокрай», який трансформувався у проект «Вся Україна читає дітям». Наскільки знаю, всі заходи в його межах — наслідок неймовірної креативності та небайдужості членів Центру. Чи пробували узагальнити вже напрацьований досвід?

«Так, цьогоріч спробували. Під час круглих столів «Актуальні питання видання та популяризації дитячої та підліткової книги в Україні» та «Вся Україна Читає Дітям — Вся Польща Читає Дітям»: шляхи реалізації та об’єднання проектів. Перспективи співпраці» присутні ділилися досвідом проведення різних форм роботи із залучення дітей до читання: авторські, творчі, багатомовні читання, читання у телеефірі, читання й обговорення книг у «Колі» тощо.

«Хочу, щоб світ вчився у нас!»

На XXII Форумі видавців у Львові КЛЮЧеві випала чудова нагода поспілкуватися з Президентом Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва Уляною Святославівною Баран. Розмова видалася напрочуд відвертою, щирою та глибокою.

1. Наскільки знаю, свого часу саме Ви стояли біля витоків перших зібрань щодо дитячого читання у межах Форуму видавців у Львові. Згодом ініціювали заснування ЦДЛДЮ у Львові, зорганізували низку міжнародних симпозіумів, фестивалі дитячого читання, організували перші фестивальні бібліотечки під відкритим небом у соціально малозабезпечених місцях України, зібрали у Центрі професіоналів та очолили рух «Вся Україна читає дітям». Що всі ці роки спонукало Вас до цього непростого й часто невдячного чину? Чому обрали саме громадську діяльність?

«Дякую, Наталю, за запитання. І тішуся, що нарешті маю можливість на нього відповісти. Вибачайте, якщо вийде трішки розлого!

Я пізня дитина у моїх батьків. Якщо найстаршого брата мама народила після того, як тато доставив її до пологового будинку на мотоциклі «Ява», а після народження середнього брата мій тато кинув палити, то при моїй появі на світ батько продав мотоцикла. Всі мене завжди дуже любили, всі мною займалися та всі мене всьому, що знали і могли, вчили. Я, напевно, була найщасливіша дитина на світі.

Але у дитинстві ніхто не читав мені жодних книжок. Мене всі вчили вчитися. Мама вчила читати, вивчала зі мною гарні дитячі віршики Тараса Шевченка, Лесі Українки та Наталі Забіли і давала мені самій читати казочки. Тато вчив рахувати та малювати (але реферати таки за мене оформляв, бо мав каліграфічний талант і завжди тримав напоготові у шафці перо та чорну туш).

У серпні 2015 р. в Одесі відбулися XIX міжнародна виставка-ярмарок «Зелена хвиля» та ІІІ Одеський міжнародний Корнійчуковський фестиваль, у межах якого були оголошені переможці III Конкурсу на кращий твір для дітей «Корнійчуковська премія».

Організатори отримали 926 заявок на участь у конкурсі з 15 різних країн – не тільки з України, а й із Австралії, Бельгії, Білорусії, Ізраїлю, Казахстану, Кіпру, Киргизії, Киргизстану, Латвії, Молдови, Німеччини, Норвегії, Росії, США, Татарстану. Наймолодшому переможцю Корнійчуковської премії 18 років – це Катерина Арнаут (м. Одеса), яка посіла третє місце в номінації «Проза для дітей старшого віку та юнацтва». Найстаршому – 73 роки. Це Анатолій Качан, переможець у номінації «Поезія для дітей».

Журі премії очолював Володимир Рутківський – дитячий письменник, поет і журналіст, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, а також одесит із шістдесятилітнім досвідом. КЛЮЧ вирішив розпитати В. Рутківського про враження від Фестивалю та Конкурсу.

- Володимире Григоровичу, Ви берете участь у всіх знакових книжкових подіях України останнього десятиліття. Чи змогла одеська «Зелена хвиля»  накрити Вас «із головою»? Має вона якесь власне, осібне від усіх інших книжкових форумів обличчя?

- Так! Перш за все тим, що на відміну від інших форумів, які мають свій Палац Потоцьких чи Арсенал, «Зелена хвиля» є більш демократичною. Вона вишумовує під відкритим небом, але – прошу завважити – на Дерибасівський.  І, на відміну від решти, працює тоді, коли діти, а з ними й батьки з бабусями, переключаються на літні канікули.. Себто організатори ставлять на  затятих книгоманів та гостей міста.

«Все прийшло саме собою і невідомо звідки…» (Інтернет-поштова розмова Лілії Овдійчук із Сергієм Гридіним). 

Сергій Гридін як письменник, що творить для дітей, уже відомий в Україні. Його казкові повісті про Федька – прибульця з Інтернету набули великої популярності. Книги на полицях бібліотек не затримуються. Діти залюбки читають про пригоди комп’ютерного віруса, який з’явився у квартирі звичайного школяра Сашка Біленького, любителя віртуальних ігор. Саме Федько й запропонував Сашкові та його товаришеві Петрику, якого називали Професором за велику кількість прочитаних книг та енциклопедичні знання, побувати у комп’ютерній грі насправді.

Погоджуючись, хлопці не знали, скільки пригод і випробувань їх чекає, поки вони повернуться додому, в затишну кімнату, подалі від страхів і небезпек. Три книги про Федька, прибульця з Інтернету, давали підстави говорити про автора як дотепного вигадника і казкаря, проте у 2013 р. він раптом написав твір, який за всіма ознаками належить до реалістичної прози. Це повість «Не такий». І ще в одному амплуа проявив себе Сергій Гридін. Під час проведення у Рівному симпозіуму «Література. Діти. Час»  у 2013 р. він був директором літературного фестивалю для дітей «Дивокрай» (разом із Євгенією Пірог, креативним директором, координатором проекту «Додай читання»).

Що ховається під яскравою обкладинкою?

Гендерні стереотипи у сучасній українській літературі для дітей

Комп’ютери, телебачення, інтернет, музика, кіно, анімація, книжки — усі ці заняття і розваги конкурують за вільний час дорослих і дітей. Книги мають властивість «затягувати» читача у свій світ, потребують співтворчості і співпереживання. Читання є «складною» розвагою, але саме книги можуть не тільки розважати, а й навчати, розвивати особистість, давати досвід, якого людина може й не набути в реальності.

Та не завжди можна навіть передбачити, що ховається під яскравою обкладинкою.