«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Саша ВОЙЦЕХІВСЬКА

Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Певно, "досвідом війни" можна назвати цю нову, незнану досі різноманітність одночасних відчуттів.

Коли радісно через відбій, але разом із тим ти чув вибух і не знаєш чи це робота ППО чи влучання. Коли святкуєш День Народження доньки і читаєш новину про те, що в лікарні померла Вікторія Амеліна. Коли дізнаєшся, що чекаєш на таку бажану другу дитину і вже починаєш боятися за її життя. Коли вона народжується під повітряну тривогу й ти вже знаєш, що пологові також бувають цілями росіян.

Також "досвід війни"– це нові значення слів. "Коридор". "Мопед". "Ракета". "Літак". "Двохсотий". Безліч таких слів. Не на одну абетку вистачить.

Ці прості слова зі складними значеннями, стали основою моєї книжки «Яблучна шарлотка, спечена в горах». Бо зі словами тепер треба бути обережними. Вони набули і надалі набувають нових значень.

У згаданій книжці я писала про щасливу родину: тата, маму і трьох донечок. Ще місяць тому ця родина викликала в мені тепло й ніжність. А після загибелі від обстрілу Львова Євгенії, Дарії, Ярини й Емілії Базилевич, щоразу на реченні про "тата і його чотирьох дівчат" у мене розривається серце.

Чи могла я колись подумати про те, що ці слова набудуть такого значення? Точно ні. Це і є моє відчуття поняття "досвіду війни"».

«Час війни» (2014–2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Олена ХОДЮК

Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«27 лютого 2022 року я закликала через повідомлення у ФБ своїх краян до волонтерської праці. Відгукнулося багато людей із двох громад: Шумської та Великодедеркальської (Кременецький район Тернопільської області). На той час я була керівницею (станичною) Шумського пластового осередку.

Із чого почати – питання не стояло. Пам’ятала з 2014 року, що потрібно плести маскувальні сітки. Тоді замовляли основи в Харкові. У 2022 році такої можливості не було… Я знову звернулася до людей і вони відгукнулися. Працювати почали у пластовій домівці. Пізніше ми жартували, що тепер усі наші краяни знають, де знаходиться Шумська  пластова станиця.

Назву вигадувати не довелося – Волонтерський центр «Пластова домівка» − закріпилася серед людей. Працювати продовжуємо і зараз. Реагуємо на потреби наших захисників і захисниць: плетемо, готуємо, робимо окопні свічки, шили одяг для поранених військових, збираємо кошти на машини, тепловізори, РЕБи…

Радісно, що двоє подруг, які працювали у «Пластовій домівці», створили у своїх селах ВЦ. Ми співпрацюємо, допомагаємо один одному, залучаємо постійно нових дорослих волонтерів та дітей.

Попри це, займаємося вихованням дітей-пластунів, проводимо різноманітні патріотичні акції, таборову зустріч «Антонівці. Нескорені», мандрівки.

Я є також членкою «Меморіал Південна Волинь». Ця ГО заснована також більше, як 10 років тому. Ми відновлюємо правдиву українську історію – шукаємо місця, де загинули воїни УПА, встановлюємо хрести та меморіальні дошки. Ця праця дуже важлива, тому що російсько-українська війна не почалася у 2014 році. Вона є продовженням попередніх визвольних змагань українців. Борці за вільну Україну усіх років мають бути пошанованими.

Мій чоловік із першого дня став військовим і старший син Владислав також, попри те, що не був військовозобов’язаний через стан здоров’я. Син уже звільнений із ЗСУ після тяжких контузій. Молодший лейтенант Владислав Ходюк нагороджений срібним хрестом від Залужного (найвища офіцерська нагорода ). Чоловік продовжує служити.

Часто спілкуюся з військовими, волонтерами, родинами загиблих, безвісти пропавших родичів. Вважаю своїй обов’язком віддати останню шану воїнам, які повертаються на щиті.

Ніколи не мала на думці виїхати з України».

«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Валентина ВЗДУЛЬСЬКА

Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Я не мала досвіду окупації, ВПО чи біженства, проте була гранично до цього близька як мешканка Київської області. Російські танки наші захисники зупинили за 30 км від мого дому.

Мій досвід війни – це втрата родичів, друзів, авторитетів, засинання і прокидання під гул дронів і ракет.

Проте навіть цей, мінімальний у порівнянні, досвід фактично поставив хрест на написанні художньої літератури як того, що потребує «роботи душі». Ми всі є травмованими, і в моєму випадку це, за класикою, означає мовчання. Здатність до публіцистичного письма лишилася, оскільки в ньому менш задіяні емоції й саморефлексії».

Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Я не писала для дітей про війну, оскільки не готова до рефлексій і осмислень на цю тему, яка є надміру травматичною для мене. Настільки, що породжує німоту й елементарну нездатність видобувати із себе слова.

«Час війни» (2014–2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Зоряна БИНДАС

1. Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Коли у 2014 році почалася війна, я писала оповідання для книжки «Трубачі з Підгорбиків». Це був гумор, тож я подумала, що публікувати не на часі – люди гинуть, мої друзі гинуть… Проте оточення підштовхнуло видати книжку, і я думала, що вона стане останньою.

Якби не повномасштабна війна, я б не повернулась до написання книжок. Та навесні 2022 року, як і більшість із нас, я думала, чим можу бути корисною. Постійно здавалося, що роблю недостатньо. Перші повітряні тривоги страшенно лякали моїх котиків, я дивилася на них і думала: а як дітям?! Їм же може бути ще страшніше... Мені було дуже жаль дітей і тварин, це так несправедливо, що Росія краде їхнє щастя… Хотілося щось для них зробити. Тому я вирішила, що, можливо, котики допоможуть дітям пережити складні моменти, пов’язані з війною. Мені захотілося написати ресурсні історії, які додадуть читачам віри у свої сили. Так з'явилася книжка «Котики-патріотики», з неї почалося моє повернення до письменницької діяльності.

Зараз до виходу готується книжка про парамедиків Донеччини, які розповіли про операції з порятунку життів цивільних, вона буде для дорослих. Триває робота над іншими книжками. Тобто, так, досвід війни змінив мене як авторку, це однозначно».

«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Сергій ПАНТЮК

1. Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

2. Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Для зручності дозволю собі об’єднати відповіді на перші два запитання.

Досвід війни в моєму житті, на жаль, досить тривалий – від часу служби в совєцькій армії (1988 р. Воєнний конфлікт між Азербайджаном і Вірменією). Потім були події у Придністров’ї, 2014-2016 рр – «добровольчий» Донбас і від першого дня – період повномасштабки. Насправді це доволі різні досвіди, але найбільшим викликом було не стати душевно товстошкірим. Думаю, мені це вдалося.

Поки війна не прийшла на нашу землю, у творчості для дітей я оминав цю тему (натомість для дорослих написав роман «Війна і ми», який вийшов 2012 р.).

Вперше відгомін війни як особистої драми і трагедії виник у повісті для підлітків «Швидше не буває», яка писалася у 2017-18 рр., а вийшла аж 2020 р., трохи романтизовано – в «Емоджинаріумі», ну і розширено – у найновішій повісті-казці «Фікус Бенджамін розповідає про щастя», яка писалася в окопах під Бахмутом і побачила світ 15 серпня 2024 р. І перші відгуки про твір свідчать – якщо моя письменницька індивідуальність і зазнала змін – то лише в позитивний бік.

А те, що проблема війни у літературі для дітей і юнацтва супер-важлива, це факт. Навіть не уявляю письменника, для якого вона була би неприйнятною. Мабуть, це мав би бути якийсь недолугий пацифіст, що на сьогодні є синонімом до слова «ворог».