«Час війни» (2014–2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Володимир АРЕНЄВ

1. Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив — то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Все, що ми проживаємо після 2014-го, а тим більше — після 2022-го почасти «досвід війни». От навіть з моменту окупації Криму це — зміна стари культурних зв’язків і зміна лексики, досвід спілкування із людьми, які втратили домівку, рідних… Це досвід тих, хто чекав тоді й чекає досі на повернення полонених, наприклад, чи хоча би шукає якусь звістку про них.

Не всі проживали цей досвід безпосередньо — а хтось за можливості намагався уникати його. Але зрештою після повномасштабного вторгнення навіть ці люди змушені були прийняти його.

Чи змінив він мене? Як і будь-який інший досвід, авжеж. Бо письменник — це не щось окремішнє від людського проживання, правда ж?

А як саме це вплинуло на мої тексти — хай аналізують літературознавці, якщо вважатимуть це за потрібне. Моя справа — писати».

2. Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Авжеж, починаючи з 2014-го року. «Порох з драконових кісток», «Дитя песиголовців», «Сапієнси», низка оповідань. Навіть тем, де війна не була основною темою, вона так чи інакше впливала і ставала важливою складовою: «Заклятий меч», деякі розділи з «Відчайдушного боягуза».

Ну а перша історія анімалістичного фентезі про трьох Музикантів, яка має вийти взимку 2025 року у «Видавництві Старого Лева», — ще одна книжка безпосередньо про війну. Точніше про її неочевидні, але дуже важливі аспекти, про які я хотів нагадати і нашим, і зарубіжним читачам (взимку повість виходить також польською мовою в журналі «Nowa fantastyka»; можливо, знову навіть раніше, ніж в Україні).

Питання «чому я пишу про війну» для мене звучить украй дивно. Я живу тут і зараз, в своїх текстах неминуче говорю про те, що мене хвилює. Хіба цього не достатньо як причини?

Більше того — правду сказати, я не дуже розумію, як я міг би десять років «оминати» цю тему!

«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Жак ЖАБ’Є (Олег ЖОВТАНЕЦЬКИЙ)

Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Не існує ніякого досвіду війни. Окреслення «досвіду» війни – це травма. Це ніби запитати жертву зґвалтування про «досвід». Травма, яка проявлятиметься на довгі десятиліття у побуті, стосунках і поведінці, з великим прихованим компонентом, часом несподіваним і видозміненим (так, як це було із поколінням батьків наших батьків і наших батьків також).  Усе, що ми, нові покоління, піднімали на глум за абсурдність, ірраціоналізм і забобони (з нашої безвоєнної точки зору)…   

Чи змінив мою письменницьку індивідуальність вплив війни?

Я переосмислив тексти про війну, які колись читав (дорослі). Довгий час не міг писати. Поки не можу сказати, що це вплинуло на жанровість чи тематичність текстів, адже більшість ідей для книг, над якими працюю, я задумав ще до великого вторгнення».

2. Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Я буду відвертим. Пригадую зі радянської школи, у якій вчився, тексти на тему війни, головно про революційні події та події ІІ Світової. Війна, а саме «перемога» була світоглядним ядром радянської державної ідеології, яка виховувала «героїв» – померти завтра за «правоє дєло» десь в Афганістані (а зараз, для мешканців РФ – в Україні) та чітко маркувало «свій-чужий».

Сьогоднішня війна, за великим рахунком, відбулася через хибне маркування світу вихованцями радянської школи, закладене у часі радянської доби (і не лишень у РФ). Я знаю великих українських культурних діячів, які хибно трактували події (читай, «свій-чужий») Другої світової, наприклад, поряд із ІІ Світовою, визначали також Велику Вітчизняну, цей ефективний імперський маркер та ін. Це вплинуло не лишень на переконання, що Росія нападе, але й на велику частку колаборантів в Україні, зокрема у часі гібридних подій 2014 р., неготовності до цієї війни людей, які очолювали командні висоти на різних рівнях, і суспільства в цілому. Десятиліттями теперішній ворог для більшості українців здавався другом і Україна не мала оборонної стратегії на сході (там просто була дірка!). Президенти РФ та Білорусі довгий час вважалися «взірцем» для більшості українських громадян (про що свідчать соціологічні опитування того часу), НАТО сприймалось як «ворожий блок», а російська культура — як «світова» і «своя» (досі іменем Чайковського названа Музакадемія у Києві, попри протести).

Те, що зараз існує такий шалений інтерес до історичної літератури є свідченням того, що війна зруйнувала основні маркери «свій-чужий» і люди кинулись відбудувати зруйновані стереотипи. Як вони їх відбудують — це ще питання, але читання літератури — це добрий знак".

«Час війни» (2014-2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Галина ВДОВИЧЕНКО

1. Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Досвід російсько-української війни нас усіх змінив – що б зараз не писали письменники, все одно там буде тема війни, прямо чи опосередковано. Або її наслідки будуть. Читач відчитуватиме ці події, бачитиме паралелі з ними, або прочитане викликатиме думки і відчуття, дотичні до того, що відбувається в Україні від 2014 року, і особливо після лютого 2024-го.

Зараз пишеться важко і повільно, хоча ідей багато. Однак допомагає усвідомлення того, що ми не маємо зупинятися, робити своє попри все. Зараз особливо потрібні книжки різної тематики, різних жанрів – і для внутрішньої аудиторії, і для зовнішньої. Дуже потрібні переклади українських книжок – для того, щоб нас краще розуміли у світі. Розуміли наші цінності, наші орієнтири, наше сприйняття людини і світу. Єдина вимога до книжок – вони мають бути доброї якості, високого рівня».

2. Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для Вас важлива / не прийнятна?

«У дитячій книжці «Містельфи» (вийшла перед повномасштабним вторгненням російської армії в Україні) сюжет побудований на тому, що щури-мутанти з підземної каналізації намагаються знищити Львів, а міські ельфи разом з дітьми протистоять їм, захищаючи місто.

Від березня 2022 року протягом двох місяців я написала одинадцять казок, одразу виставляючи їх на Фейсбук. Разом з ілюстраціями – це була співпраця з маріупольською художницею Анастасією Пономарьовою, яка змушена була покинути свій дім. Згодом з ініціативи художниці ці «Казки на листівках» були видані у форматі листівок (12 тисяч листівок). Згодом ініціативу підтримав міжнародний «Карітас» і надрукував ще 12 тисяч. Їх безкоштовно роздавали всюди, де опинялися діти-біженці, ми сподівалися, що ці терапевтичні казки можуть допомогти дітям. Казки розійшлися по журналах і колективних збірках. Вони вийшли особливим виданням «Казки-22» для незрячих дітей (видав Ресурсний центр Львівської Політехніки, яким керує Оксана Потимко). В універсальному дизайні – звичайний друк плюс шрифт Брайля з посиланням на ресурс із аудіокнижкою, записаною голосами львівських акторів, дітей і авторки текстів. Ще перед окупацією Херсона актори дитячого театру «Арт-ідея» записали відео версії кількох казок. Одна з цих казок – «Хмарний пазл» (про дітей, яким силою уяви вдалося закрити небо від бомб і ракет) – стала листівкою. Текст переклав англійською Улдіс Балодіс, проілюструвала  художниця Гундега Музиканте. Вітальну різдвяну листівку з новим 2023 роком латвійське відділення IBBY розіслало у 80 країн світу, у відділення IBBY. Окремі листівки з цими казками переклали латвійською, японською мовами. Діти з «Карітас-Тернопіль» 2022 року озвучили «Казки-22».

Це приклад того, наскільки затребувані в наш час книжки на найважливішу для нас тему. Найголовніше – ЯК говорити з дітьми на ці теми. З якими акцентами, у якій формі, з якою інтонацією».

ПИСЬМЕННИКИ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ – ДІТЯМ

Сьогодні на Хмельниччині автори видають велику кількість цікавих дитячих книжок. Це – яскраві видання з сучасними ілюстраціями, пізнавальне чтиво правильною українською мовою, добре, захоплююче іноді смішне. Тож знайомтесь!

Книжки Сергія Боднаря доволі позитивні та легкі попри складну тему. Саме такі, якими й мають бути книги для дітей. Вони яскраві та кольорові з великими малюнками, які цікаво розглядати. Автор перетворює свій досвід на легкі захоплюючі історії, коли є потреба поговорити з дітьми про війну і хочеться підтримати та підбадьорити, нагадати дітям, що добро неодмінно перемагає зло.

Боднар С. О. Супер взвод / С. О. Боднар ; худож. О. Васянович. – Камянець-Подільський : Комікс-студія “BLUКАСH”, 2023. – 88 с.

Комікс “Супер взвод” нашого неймовірного художника, письменника та захисника України Сергія Боднаря створений в умовах складного життя на передовій, розповідає про пригоди хлопців, які, як і сам автор, вирішили боронити нашу землю.

Боднар С. Віршики для дітей. Наша Перемога / С. Боднар. – Кам'янець-Подільський : Сисин О.В., 2022. – 68 с. : іл.

Збірка “Віршики для дітей. Наша перемога” – найкращий спосіб пояснити найменшим читачам сьогоднішні події. Прості, потішні, написані в жартівливій формі, вони найкраще розкажуть малюкам про наших захисників та захисниць із ЗСУ, про цінність миру і бажання перемоги,  адже автор не з чуток знає, як це – захищати свою країну зі зброєю в руках.

Гембаровська Є. Пластилінові цифри / Євгенія Гембаровська ; іл. авт. – Рівне : Письменницька робітня «Оповідач», 2022. – 40 с. : іл.

Художня освіта згодилась письменниці й тоді, коли довелося видавати власні книги. Вона почала самостійно оформляти їх художньо. Зокрема, за роботами Є. Гембаровської зроблені ілюстрації до її дитячої книги «Пластилінові цифри». Однак тут не просто малюнки, а зліплені за мальованими ескізами пластилінові аплікації. Книга розрахована на дітлахів, які готуються до школи і вчаться рахувати. А для кращого засвоєння даються віршовані підказки, які предмети довкола схожі на цифри.

В умовах бібліотеки знайомство з даною книгою, читання віршів доречно поєднаються з майстер-класом. Заздалегідь подбавши про пластилін, бібліотекар навчить дітей ліпити цифри від 1 до 9 та число 10. Кожний учасник може вибрати для ліплення цифру, яка найбільше сподобалась. Таке читання у поєднанні з творчістю гарно сприймається маленькими користувачами бібліотек.