«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Анна БАГРЯНА

1. Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Війна застала мене в Болгарії, де я живу вже багато років, тому, звісно, мій «досвід війни» – більше внутрішній, емоційний. Це постійні переживання за Україну, за своїх рідних і друзів, особливо за тих, які воюють.

Із самого початку був страх, була паніка, було бажання робити все можливе, щоб хоч якось долучитися до перемоги. Я продавала свої картини та вироби ручної роботи, щоб зробити внесок на підтримку ЗСУ, виступала у болгарських ЗМІ – розповідала правду про нас, про нашу історію, адже в Болгарії, на жаль, російська пропаганда іноді просто зашкалює.

Із початку повномасштабного вторгнення росії в Україну я була в Києві лише двічі – буквально по кілька тижнів. Щодня проводила зустрічі зі своїми читачами у бібліотеках і навчальних закладах, долучалася до різних культурно-мистецьких заходів і проектів.

Звісно, війна не могла не вплинути на творчість. Тема війни у моїх нових творах присутня. Щоправда, не у всіх. Та й пишеться зараз значно менше, ніж до 2022 року.

Щодо «досвіду», можу сказати ще й таке: війна навчила нас цінувати те, що маємо, і, взагалі, для більшості українців змінила систему цінностей».

2. Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Роман-фентезі для підлітків, який я пишу ще із січня 2022 року, пов’язаний із російсько-українською війною, розпочатою у 2014 році. Мій головний герой – переселенець із Донеччини.

Коли почалася повномасштабна війна, я на певний час закинула своє писання. Повернулася до нього відносно нещодавно і багато чого змінила як у вже написаному тексті, так і в самому задумі твору.

Не знаю, що з того вийде і коли я нарешті допишу цей роман, але вважаю, що тему війни варто підіймати у літературі для дітей.

«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Олександр ГАВРОШ

1. Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Ужгород – найбільш тилове місто України. Тому «досвід війни» тут, на щастя, найменший. Але понад два з половиною роки ми перебуваємо у ситуації, коли значна частина країни охоплена війною, щодня спостерігаємо у новинах про чергові звірства і руйнації, зроблені російськими окупантами, а мільйони людей стали біженцями. Це позначається на всьому, зокрема й на емоційному, психологічному, економічному стані кожної людини.

У першій рік-півтори взагалі важко було братися до творчої праці. Далі прийшло усвідомлення, що література (навіть дитяча) – це також боротьба. Недарма Путін хоче знищити насамперед нашу українську ідентичність. Тому працюю, не марнуючи жодного дня.

Думаю, що війна всіх нас зробила жорсткішими, менш наївними і «дитячими», тож і твори мої «дорослішають».

2. Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Раніше про війну я писав як про частину нашої історії. Зокрема, у повісті «Героїчні канікули» із циклу «Музей пригод», де розповідається про події Карпатської Україні 1939 року. Це було важливо тому, що йшлося про маловідому сторінку української минувшини, яка є частиною національного самоусвідомлення. Епізоди боїв там займають незначне місце, більше йдеться про сам контекст цієї історичної події.

«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Галина ТКАЧУК

1. Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Усі ми переживаємо війну дуже важко.

У кожного, звісно, свій досвід, та не хотілося би перераховувати тут відомі речі. Зазначу тільки, що під час війни та у зв’язку із війною у моєму житті відбулося кілька важливих і важких подій, про які я не хотіла би писати. Найтяжчий досвід – це, звісно ж, втрата друзів.

Однак життєствердна частина досвіду, пов'язаного з війною, – особливе сестринство, яке склалося у нашій воєнній еміграції».

2. Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Про війну я написала три книжки.

Першу – історичну – іще до повномасштабного вторгнення. Вона має назву «Щури, кнури і Миша» і оповідає про київських дітей періоду феодальної роздробленості Київської держави. Мені йшлося про те, щоби відчути (і співпережити), як діти проживали війну в ті далекі часи.

«Час війни» (2014–2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Володимир АРЕНЄВ

1. Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив — то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Все, що ми проживаємо після 2014-го, а тим більше — після 2022-го почасти «досвід війни». От навіть з моменту окупації Криму це — зміна стари культурних зв’язків і зміна лексики, досвід спілкування із людьми, які втратили домівку, рідних… Це досвід тих, хто чекав тоді й чекає досі на повернення полонених, наприклад, чи хоча би шукає якусь звістку про них.

Не всі проживали цей досвід безпосередньо — а хтось за можливості намагався уникати його. Але зрештою після повномасштабного вторгнення навіть ці люди змушені були прийняти його.

Чи змінив він мене? Як і будь-який інший досвід, авжеж. Бо письменник — це не щось окремішнє від людського проживання, правда ж?

А як саме це вплинуло на мої тексти — хай аналізують літературознавці, якщо вважатимуть це за потрібне. Моя справа — писати».

2. Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Авжеж, починаючи з 2014-го року. «Порох з драконових кісток», «Дитя песиголовців», «Сапієнси», низка оповідань. Навіть тем, де війна не була основною темою, вона так чи інакше впливала і ставала важливою складовою: «Заклятий меч», деякі розділи з «Відчайдушного боягуза».

Ну а перша історія анімалістичного фентезі про трьох Музикантів, яка має вийти взимку 2025 року у «Видавництві Старого Лева», — ще одна книжка безпосередньо про війну. Точніше про її неочевидні, але дуже важливі аспекти, про які я хотів нагадати і нашим, і зарубіжним читачам (взимку повість виходить також польською мовою в журналі «Nowa fantastyka»; можливо, знову навіть раніше, ніж в Україні).

Питання «чому я пишу про війну» для мене звучить украй дивно. Я живу тут і зараз, в своїх текстах неминуче говорю про те, що мене хвилює. Хіба цього не достатньо як причини?

Більше того — правду сказати, я не дуже розумію, як я міг би десять років «оминати» цю тему!

«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників

Жак ЖАБ’Є (Олег ЖОВТАНЕЦЬКИЙ)

Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?

«Не існує ніякого досвіду війни. Окреслення «досвіду» війни – це травма. Це ніби запитати жертву зґвалтування про «досвід». Травма, яка проявлятиметься на довгі десятиліття у побуті, стосунках і поведінці, з великим прихованим компонентом, часом несподіваним і видозміненим (так, як це було із поколінням батьків наших батьків і наших батьків також).  Усе, що ми, нові покоління, піднімали на глум за абсурдність, ірраціоналізм і забобони (з нашої безвоєнної точки зору)…   

Чи змінив мою письменницьку індивідуальність вплив війни?

Я переосмислив тексти про війну, які колись читав (дорослі). Довгий час не міг писати. Поки не можу сказати, що це вплинуло на жанровість чи тематичність текстів, адже більшість ідей для книг, над якими працюю, я задумав ще до великого вторгнення».

2. Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?

«Я буду відвертим. Пригадую зі радянської школи, у якій вчився, тексти на тему війни, головно про революційні події та події ІІ Світової. Війна, а саме «перемога» була світоглядним ядром радянської державної ідеології, яка виховувала «героїв» – померти завтра за «правоє дєло» десь в Афганістані (а зараз, для мешканців РФ – в Україні) та чітко маркувало «свій-чужий».

Сьогоднішня війна, за великим рахунком, відбулася через хибне маркування світу вихованцями радянської школи, закладене у часі радянської доби (і не лишень у РФ). Я знаю великих українських культурних діячів, які хибно трактували події (читай, «свій-чужий») Другої світової, наприклад, поряд із ІІ Світовою, визначали також Велику Вітчизняну, цей ефективний імперський маркер та ін. Це вплинуло не лишень на переконання, що Росія нападе, але й на велику частку колаборантів в Україні, зокрема у часі гібридних подій 2014 р., неготовності до цієї війни людей, які очолювали командні висоти на різних рівнях, і суспільства в цілому. Десятиліттями теперішній ворог для більшості українців здавався другом і Україна не мала оборонної стратегії на сході (там просто була дірка!). Президенти РФ та Білорусі довгий час вважалися «взірцем» для більшості українських громадян (про що свідчать соціологічні опитування того часу), НАТО сприймалось як «ворожий блок», а російська культура — як «світова» і «своя» (досі іменем Чайковського названа Музакадемія у Києві, попри протести).

Те, що зараз існує такий шалений інтерес до історичної літератури є свідченням того, що війна зруйнувала основні маркери «свій-чужий» і люди кинулись відбудувати зруйновані стереотипи. Як вони їх відбудують — це ще питання, але читання літератури — це добрий знак".