Навколо книг та читання
Олесь Ільченко. Людина асфальту, письменник, біолог, географ і… цікавий співрозмовник
6 лютого 2020, 17:20 Автор: Юлія Куманська, Олесь Ільченко |
Колись якась людина береться за письменницьке перо і несподівано для себе, для оточення стає письменником, тим поважним чоловіком чи статечною пані, чиї імена прикрашають томи, томища і томики на полицях домашніх і міських бібліотек. Хтось обирає собі стезю поета, хтось – прозаїка, комусь пишуться серйозні речі, а хтось своїми книжками промовляє до малечі. Усі різні, усі творять для людства культурну спадщину. І серед усіх письменників, письменників для дітей, окремо ще виділяються письменники, які насичують свої казки, свої історії науковими знаннями про природу, про те, як влаштований світ, як він працює і чому усе саме так, а не інакше. З цих історій діти не лише виносять красиві метафори, нові слова чи цікаві пригоди, а й повноцінні природничі, технічні знання. Серед сучасних українських письменників таким автором зокрема є Олесь Ільченко, співець міста, урбаніст, залюблений в природу, біолог, географ і філолог за усіма своїми освітами. От, з ним і говоримо про його дитячі книжки і їхню природничу насиченість, формування любові до світу, а також екологічної культури, розуміння своєї ролі в живому світі і важливості зберегти усе це на майбутнє, для усіх прийдешніх поколінь.
Чому твори Олеся Ільченка для дітей мають природниче спрямування? Що послужило ідеєю для першої книжки? З моїх 25 книг для дітей «природничими» – враховуючи казки – можна назвати не більше десяти. Вважаю, що з любові до природи починається повноцінна людина. Потім мають органічно додатися любов до родини, нації, країни. Десь 2007 року я з подивом зауважив, що в Україні вже років із двадцять не видавалися науково-популярні книги для дітей про дерева, комах, птахів тощо. Запропонував одному видавництву написати такі книги і так виник проект із кількох книг для дітей і батьків про природу України. |
Віра Іванівна Марущак (дівоче прізвище Рожкова), журналіст, письменниця, педагог, бібліотекар, освітянка, просвітянка, член Національної спілки письменників України кавалер ордену княгині Ольги III ступеню, член Національної спілки журналістів України, голова Миколаївської обласної організації Національної спілки письменників України народилася у 1949 р. у районному центрі Арбузинка Миколаївської області. Там само закінчила Арбузинську середню школу № 2. Зростала в робітничій сім’ї.
– Коли до Вас прийшло розуміння, що хочете стати письменницею? – Мабуть, допоміг випадок. На випуск першої книги мене надихнула моя сусідка Валентина Дейнека, яка читала оповідання, надруковані в заводській газеті «Трибуна рабочего». Перші твори були написані російською мовою. У1991 році, коли Україна стала незалежною, було дуже мало книжок, написаних українською мовою для юного покоління, тому стала писати для них. |
У пошуках «чоловічого» світу або Загадка зниклого Лицарства
19 листопада 2019, 11:24 Автор: Володимир Рутківський, Марія Морозенко, Олександр Гаврош, Степан Процюк, Віталіна Кизилова, та ін. |
Останнім часом стала очевидною значна присутність в книзі для дітей і юнацтва Принцес, «дівчат-бунтарок» і всяких-різних інтерпретацій дівчачого характеру на загал. Ідеться про боротьбу магів чи про цькування у школі, науковий пошук чи сексуальний досвід, читач-дівчинка легко відшукає в наявному репертуарі книг цікавий собі персонаж.
А чи мають такий само широкий вибір хлопці? Чи є нині в дитячій літератури зразки власне «чоловічої» поведінки? А чи дорослішання хлопчика, становлення його як мужчини, світ, який він розуміє як «свій», не цікаві або «не даються» письменникам, бо зазнали таких сильних змін, що потребують більше часу для осмислення? ![]()
Аби зорієнтуватися в цьому складному важливому для становлення нового покоління питанні, КЛЮЧ звернувся до письменників, науковців, колег-бібліотекарів і учителів із проханням назвати самого «хлоп’ячого», на їхній погляд, українського автора та найкращі відомі їм «хлоп’ячі» книжки українських і зарубіжних авторів для дітей і юні.
Також пропонувалося відповісти на запитання: Чи є в сучасній книзі для дітей і юні зразки «нових» стосунків статей, нові гендерні ролі (не обов'язково викличні – трансгендер, ЛГБТ тощо, а щоденні, коли тато – в декреті, а мама – «годує родину», коли дівчинка – боксер, а хлопчик – кондитер)?
Сподіваємося, що і запитання, й відповіді наштовхнуть загал небайдужих подивитися на проблему під іншим кутом зору й, можливо, стануть поштовхом до появи нових цікавенних книжок
1. Передусім це Марк Твен з його Томом Сойєром та Геком Фінном, а також Микола Гоголь з Тарасом Бульбою та Іван Франко із Захаром Беркутом. З наших сучасників на цю роль найбільше підходять Сашко Гаврош та Сергій Гридін зі своїми непересічними персонажами. На чоловічу територію претендує також Іван Сірко Марії Морозенко. 2. «Нових зразків» поки що не бачу... Хоча цікаво почитати б про дівчинку-боксера у ролі захисника свого коханого хлопця. Але навряд чи захоче хтось покохати дівчинку з вічними синцями, переламаним носом чи відгризеним вухом. Та й бити жінку в груди, задумані природою для годівлі малюка, – це щось поза нормальним людським глуздом. Важко віриться також і в тата, який годує немовля власною цицею. Вважаю, що треба поважати те, що нам дано природою. А ми вже не раз переконувалися, до чого доводить недолугі спроби вивищення над нею. 3. Принцеса… Це хто – дівчинка-нероба, яка неспроможна самостійно навіть черевики одягти? На жаль, саме такий образ культивує більшість «дамських» авторок. А призначення лицаря, на їхню думку, полягає в тому, аби в ім’я тієї тонкосльозої нероби красти квіти в чужих садках і чистити пики іншим таким же горе-лицарям. Ні, будь-яке протиставлення веде до непорозуміння, а відтак і до взаємної зневаги. І ми за цим протиставленням забуваємо про такі поняття, як дружба, любов, ніжність. Тож ні-ні, та й хочеться запитати: дівчата, а який негідник забороняє вам гратися в тепловозики, а не в ляльки? І якщо вже йдеться про рівні права в усьому, то немає нічого легшого: винайдіть свій друкарський верстат, паротяг, відкрийте еру повітроплавання – і вас вдячні чоловіки на руках будуть носити, а не те, що визнавати за рівню! 4. Мистецькі зразки власне «чоловічої» поведінки потрібні. Чоловіча дружба – це святе. «Немає нічого славнішого, ніж віддати своє життя за товариство!» -–вигукує цап із моєї повісті «Щирик зі Змієвої гори», кидаючись у Змієву пащеку. А чи багато кіз здатні підтвердити ці слова такою ж дією? І, взагалі, жінкам легше: сьогодні вони клянуться у вічній любові, а завтра розіб’ють горщики та розлетяться, як вільні горобці. А от коли зраджує друг, та ще під час військових дій, – це вже зовсім інша справа. Тут дружба провіряється на рівні життя та смерті. Що ж до чоловічої та жіночої гігієни з супутніми причандалами – то згадаймо, як ми в дитячих ясельках сиділи на горщках навпроти предмету свого кохання. І нічого підступного в своїх відмінностях не бачили. Гадаю, ці речі в літературі можуть займати таке саме місце, як і в реальному житті. А решта залежить від майстерності і такту автора.
|
Історія коміксу Людство здавна намагалося поєднати зображення та текст. Починаючи від стародавніх малюнків з підписами і закінчуючи сучасними карикатурами і коміксами. Отже, що таке комікс? Комікс — це послідовна закінчена розповідь за допомогою поєднання зображення і тексту. Перші комікси «виросли» з європейської політичної карикатури, з якої комікс узяв багато чого — наприклад, бульбашки діалогів. У сучасному розумінні комікс з’явився у США в кінці 19 ст. і був спочатку суто розважальним жанром, за що і отримав власну назву «комікс», тобто, смішний, комічний. Сюжети були прості, примітивні і як правило, комікси друкувались у низькоякісних журналах. Це зіпсувало репутацію коміксів на довгі роки, лише відносно недавно комікс отримав визнання і респектабельніші назви, які б не дратували художників та авторів.
|
«Оці розірвані ниточки довіри спонукають мислити, вболівати, писати».
15 березня 2019, 1:31 Автор: Наталя Марченко, Марія Морозенко |
У переддень її 50-ліття КЛЮЧ вирішив задати цій цікавенній та щиросердно йому близькій месткині найскладніші в світі «дитячі» запитання
— Ви виросли в чудовому селі з дуже драматичною історією, у великій родині, маєте четверо братів і семеро сестер. Чому Ваша перша підліткова повість «Я закохалася» присвячена міській дівчинці — одиначці? «Думаю, мені зрозуміла самотність такої дитини. Через мої «інші» досвіди, а особливо через комунікації з такими дітьми — одна дитина в родині. Зрештою, це ще історія моєї донечки, коли вона зростала сама, хоча мала весь час друзів, і то багатьох, але відчуття «я одна в родині» супроводжувало весь час наші розмови у повсякденні, як тільки-но вона стала дорослішою».
— Чи не думаєте написати про багатодітну сільську родину? Чи нині такий досвід для України уже не актуальний? «Мені важко передбачити наперед, можливо. Зараз ось пишу історичну книгу. Прописую те, що важливо сказати саме в цю мить свого життя. Історія кожної книжки — це ще історія свого власного пройденого досвіду. І навіть якщо це історична книжка, цей досвід є важливим для зрілості. Щоб зміцніти в чомусь, пройти дещо раніше розуміння важливості кроків поступу. Як мовиться, скористатися досвідом пройдених поколінь, взяти міру власної відповідальності за світ, який залишається опісля».
— Чи були у Вашому житті Учителі? Чи важливо для Вас самій стати для когось Учителем? Що для Вас значить, якщо значить, спадкоємність між Учнем і Учителем? Чи є ця спадкоємність у письменницькій спільноті? «Так, це для мене надважливо. І я весь час згадую подячно своїх вчителів, а особливо що К. П. Волинського. Це та «літературна школа», що стійко формує спадкоємність поколінь. Так, зовні формується відчуття слова, як розуміння смакових рецепторів мови, але разом із тим ти своєю волею вбираєш той цінний досвід, який вже закладено конкретно в поступ Людини, досвід рідної літератури через Особистість.
|