Як загальновідома прикра реалія сьогодення: книговидавнича сфера Рівненщини переживає нині не найкращі часи. Місцеве книговидання щонайперше залежне від державного фінансування. Однак, рік за роком бюджетні видатки на книжкові новинки скорочуються, відтак і кількісно-якісне видання книг зменшується. Зокрема, у обласному бюджеті 2012 року на видавництво книг було закладено всього лишень 175 тисяч грн. Відтак, експертна «рада рецензентів» з письменників, краєзнавців, музикантів, художників та науковців, опрацювавши 35 заяв від різних авторів, на окремому засіданні винесла 17 рукописних позицій на видання. Прикро, що у загальному списку затверджено лишень одну книжку для дітей та упущено рукопис книжечки «Ходи до нас, котику» знаної рівненської авторки Неоніли Диб’як.

Що ж до позитиву: нещодавно фінансована державою книжка-ластівочка, чи то пак «Бекана ворона»¹² полетіла у широкий світ. Автор барвистої книжечки – лауреат Рівненської обласної премії імені Бориса Тена, Тувинської республіканської премії у галузі літератури й мистецтва, премії стипендії США (штат Нью-Джерсі) Микола Пшеничний – гаразд знаний на Україні. Його перу належить низка поетичних, краєзнавчих та дослідницьких творів. І от осмислення безжурності дитинства через призму відкриття у собі великої таїни життя. У легких віршиках – яскрава образність та сюжетність:

Сяєво жар-птиці: Антологія літератури для дітей та юнацтва Придніпров'я (1883-2012рр.). – Дніпропетровськ: ПП «Ліра ЛТД», 2012. – 580 с.

До Антології увійшли поетичні та прозові твори письменників міста Катеринослава – Січеслава – Дніпропетровська, написані для дітей і про дітей, для юнацтва і про юнацтво за період 1883-2012 рр.
Твори та відомості про авторів згруповані в 4 розділи за періодами часу:
1 розділ – Катеринославські письменники (1883-1910 рр.)
2 розділ – література для дітей (1920-1940 рр.)
3 розділ – література для дітей (1949-1990 рр.)
4 розділ – література для дітей (Міленіум. Доба незалежності).

Художня література для дітей та юнацтва в сучасному соціокультурному просторі України з кожним днем все активніше заявляє про себе як така, що має не лише доволі солідний багаж класики, а й потужний потенціал сучасних авторів, які здобули свою популярність серед юних читачів. Іван Андрусяк, Леся Воронина, Зірка Мензатюк, Володимир Рутківський, Ксенія Ковальська… – далеко не повний перелік авторів, які може назвати сучасний учень початкової та середньої ланки навчання як таких, чиї тексти читаються не тому, що треба, а тому, що це хочеться робити ще і ще раз.

На превеликий жаль, до «рейтингу популярності» дитячих авторів вихідці з Луганської області потрапляли нечасто. Тим ціннішим для співвітчизників є ті зернятка художньої творчості, що проросли життєдайними пагонами в їх серцях. Збірки поезій Івана Світличного «Як гусак говорив : «Так – так – так», «Побрехеньки для Яремки», Івана Низового «Сорок сорок: Читанка для малечі», прозові твори Ярослава Кремінського «Дика качка», «Ятір», Миколи Ночовного «Дика ягода», «Нехай цвіте червона рута» розраховані на юних читачів і сповнені незнищенним змістом загальнолюдських понять гуманності й доброти, людяності й щирості, любові до всього живого.

Дитяча література на Закарпаті з незапам’ятних часів виконувала особливу роль – під час поневолення краю чужинцями це був засіб збереження національної ідентичності, духовне поле битви за свою «руськість», чи то-пак українськість. «Люби свій народ не за те, що він бідний чи багатий – люби свій народ за те, що він твій»,- повчав наш перший дитячий письменник і педагог Олександр Духнович у часи тисячолітньої мадяризації. І якщо тут, за Карпатами, ще й понині свято шанують своє, не остання заслуга у цім слова, твореного для дитячих уст.

Сприймаючи написане і видане тут для дітей минулоріч у цьому ракурсі, гірко констатувати, що тема батьківщини, свого, рідного відтиснута на задвірки, відкинута в намаганні гратись і фантазувати. Що ж удієш –  ознаки часу.

Та все ж традиційно у краї Срібної Землі дитяча література залишається  однією з ключових ланок духовного життя. Тут плідно працюють Галина Малик, Лідія Повх, Юрій Шип, Людмила Кудрявська, Володимир Фединишинець, Василь Шкіря, Олександр Гаврош.

Вивчаючи розвиток української літератури для дітей, формування певних традицій та тенденцій, зауважуємо значний внесок у цю мистецьку нішу письменників Прикарпаття. Твори  Марійки Підгірянки, Костянтини Малицької, Дмитра Павличка, Степана Пушика, Лесі Диркавець-Пилип’юк, Надії Дички, Віри Багірової, Ярослава Яроша, Степана Процюка, адресовані дітям, відомі широкому колу читачів, оскільки  виходили як окремими книжками, так і публікувались у періодичних виданнях України. Огляд цього матеріалу не тільки давав би уявлення про тематичну та жанрову, стильову природу текстів для дітей, а й специфіку зображених художніх світів, зумовлену бойківським та гуцульським колоритом. Зрозуміло, що таке дослідження було б значно більше за обсягом.

В нашому огляді мова мала б іти про книги для дітей, видані івано-франківськими видавництвами чи письменниками Прикарпаття за 2012 рік. На жаль, книг одиниці.

В першу чергу, це книга Марії Микицей «Будинок, який вмів розмовляти», яка побачила світ у київському видавництві «Грані-Т» у серії «Книготерапія»  (2012 рік).